Частина друга Розділ 4

Без Раміра залишатися було боязко. Тож Валя, як він і звелів, міцно замкнулася і вирішила навіть по потребі на двір не виходити. Тим більше у неї тепер була майже справжня вбиральня. Кілька днів тому вона попросила чоловіка відгородити закуток для гігієнічних потреб, що він і зробив, використавши поламану шафу, яку притягнув з розвалин.

Тепер єдине, що дошкуляло Валентині це відсутність в хатинці штучного освітлення. Але тут вже нікуди не дінешся, доведеться терпіти. Як пояснив Раміртан, помешкання на Вільних Островах ніколи нічим не освітлювали, бо в цьому не було потреби. Навіть вночі тут колись вистачало природного світла. Його забезпечувало якесь там загадкове атмосферне явище, що звалося Небесним Серпанком. І тільки тепер, коли густі сірі хмари затягнули небосхил, у приміщеннях стало темно. А нині ще й паморозь товстим шаром вкрила вікна, додавши свою лепту. У Раміра був ліхтарик, при потребі вони користувалися ним, але зараз чоловік забрав його з собою. Отже довелося Валі-Ертіні сидіти в напівтемряві. Звичайно, не важко було б зробити каганець, але їй було шкода олії, яку можна з'їсти - з харчами у них було скрутно.

Валя поставила на плиту замочену з вечора жменьку квасолі, відміряла у посудину, зроблену з консервної бляшанки, по ложці сушених овочів, рису і сухого бульйону, який Рамір називав м'ясним порошком. Решту продуктів акуратно запакувала і поставила на полицю, щоб щурі, якщо раптом нагодяться, не дістали, і присіла на лежанку. Коли квасоля звариться, вона на відварі приготує суп, який так подобається чоловіку, от і буде у них на обід аж дві страви. 

До місцевих продуктів Валя звикла швидко. Хоч і не було тут знайомих приправ, страви і без них виходили цілком їстівними. Раміру так надзвичайно смакували! Сама Валентина теж з задоволенням їла те, що готувала. Поправлятися-он почала. Останнім часом не менше п'яти кілограмів набрала, а може й більше. Скелет, обтягнутий шкірою, перестала нагадувати, це точно. Рамір тішився з того, наче дитина. Тільки те й робив, що підкладав їй ласі шматочки, слідкував, щоб все з’їла і жартував, що хорошого чоловіка відразу видно, бо в нього дружина гладенька. 

Він сам, хоч їв значно менше за Валентину,  виглядати став набагато краще, помолодшав, навіть зморшки навколо очей зникли. А як підстригла його стильно (це Валя завжди вміла), то взагалі красенем став. І нема чого таїтися, приваблював він її чимдалі, тим дужче. 

На відміну від самого Раміртана, світ у який він її притягнув, Валентині зовсім не подобався. І чим більше Рамір розповідав про тутешнє життя, тим сильніше вона його не сприймала. І не побут, нехай важкий і злиденний, але більш-менш зрозумілий, а суспільство. 

Які ж вони Вільні? Всі раби, як один, хоч би як там себе не називали!  Ледь животіють на своїх Островах, і при цьому вважають, що кращого життя не буває. Ще й вірять у всякі дурниці, на кшталт безсмертного правителя. Так, наче їм кимось пороблено. 

А може дійсно пороблено? Тим самим Драконом, наприклад! Або кимось з його посіпак. Бо тільки їм це вигідно! Слухняними ідіотами керувати легше ніж розумними істотами. А впливати на мізки тут вміють, і навіювати навчилися віртуозно, оскільки жодних невдоволених ніколи не відмічалось і всі, включаючи Раміра, впевнені, що Дракон про них дбає. 

Якби Валентина сама колись не проходила через усвідомлення тотальної брехні і не знала, що подолати пропаганду цілком можливо, варто лише включити мізки, у неї, напевно не було би права судити. Але все, що тут коїться, було їй добре знайоме ще з радянських часів. Отже, до народу, задуреного правителями, Валентина відчувала презирливу жалість. Однак сам Рамір у неї подібного відчуття не викликав. Відмічалося при спілкуванні з ним щось, що не давало списати його остаточно. Він, хоч і повторював завчені з дитинства постулати, але, здається, все ж таки  підозрював, що вони не зовсім правдиві. Тому Валя і запропонувала йому насамперед визначитися з ворогами. Нехай думає. Сама вона, добре навчена попереднім життям, і в цьому світі визначилася швидко. Її ворог - той, хто гнобить і обманює свій народ, і аж ніяк не той, хто надсилає нужденним допомогу. Але то таке, свій досвід іншій людині не вставиш, прикладами з іншого світу не переконаєш. Рамір має остаточно дійти до всього власним розумом і  сам зробити правильні висновки.

Згадка про Раміра, як це неодноразово бувало, повернула її роздуми в інший бік. 

Кожну ніч вони сплять поряд, під однією ковдрою, а сексу між ними немає. Бажання близькості  в Рамірі  аж вирує, а з Валентиною коїться щось незрозуміле. Її неначе щось тримає, не дає відпустити себе. Попервах все було зрозуміло. Відмовлялася тому,  що сил немає, та й знайомі вони мало. Потім і сили прийшли, і взнала його з усіх боків, не розчарувалася, а допустити до себе так і не змогла.  

Валі поряд з Раміром добре, приємно на всіх рівнях - і ментальному, і фізичному. Розумом і серцем вона поділяє всі його бажання, і  ніколи не пручалась би, якби не утримувало її щось, наче на ланцюгу. 
Кохає вона його і хоче як чоловіка. Це вже і пояснювати не треба. Цілуватися-он навчила по-справжньому, бо не знав Рамір такого. І тілесне  збудження, від однієї лише думки про коханого, народжується в ній настільки сильне, що тіло аж тремтить, однак, вгамувати той голод  не вдається. Бо варто йому наблизитися, як її охоплює шалений спротив, подолати який вона не може.   А без взаємності він використовувати її тіло відмовляється. 

Ніжні пестощі, цілунки, зізнання у коханні… що він тільки не робив, щоб схилити її до фізичного єднання. Подумки скільки разів показував, що робитиме. Дивилася, мліла від насолоди від одних лише його думок, а наблизитися так і не дозволила. Жодні його зусилля виявились не спроможними  усунути перепону, яка постала між ними. Бо встановлено той бар'єр не нею. Попередня власниця тіла залишила цю перешкоду, раз і назавжди заборонивши собі кохати чоловіків. І виявилась та перепона настільки міцною, що не порушилась навіть зі зміною особистості.