Частина друга Розділ 4

Без Раміра залишатися було боязко. Тож Валя, як він і звелів, міцно замкнулася і вирішила навіть по потребі на двір не виходити. Тим більше у неї тепер була майже справжня вбиральня. Кілька днів тому вона попросила чоловіка відгородити закуток для гігієнічних потреб, що він і зробив, використавши поламану шафу, яку притягнув з розвалин.
Тепер єдине, що дошкуляло Валентині це відсутність в хатинці штучного освітлення. Але тут вже нікуди не дінешся, доведеться терпіти. Як пояснив Раміртан, помешкання на Вільних Островах ніколи нічим не освітлювали бо в цьому не було потреби. Навіть вночі тут колись вистачало природного світла. Його забезпечувало якесь там загадкове атмосферне явище, що звалося Небесним Серпанком. І тільки тепер, коли густі сірі хмари затягнули небосхил, у приміщеннях стало темно. А нині ще й паморозь товстим шаром вкрила вікна, додавши свою лепту. У Раміра був ліхтарик, при потребі вони користувалися ним, але зараз чоловік забрав його з собою. Отже довелося Валі-Ертіні сидіти в напівтемряві. Звичайно, не важко було б зробити каганець, але їй було шкода олії, яку можна з'їсти. З харчами у них було скрутно.
Валя поставила на плиту замочену з вечора жменьку квасолі, відміряла у посудину, зроблену з консервної бляшанки, по ложці сушених овочів, рису і сухого бульйону, який Рамір називав м'ясним порошком. Решту продуктів акуратно запакувала і поставила на полицю, щоб щурі, якщо раптом нагодяться, не дістали, і присіла на лежанку. Коли квасоля звариться, вона приготує суп, який так подобається чоловіку, от і буде у них на обід аж дві страви. 
До місцевих продуктів Валя звикла швидко. Хоч і не було тут знайомих приправ, страви і без них виходили цілком їстівними. Раміру так надзвичайно смакували! Сама Валентина теж з задоволенням їла те, що готувала. Поправлятися-он почала. Останнім часом не менше п'яти кілограмів набрала, а може й більше. Скелет, обтягнутий шкірою, перестала нагадувати, це точно. Рамір тішився з того, наче дитина. Тільки те й робив, що підкладав їй ласі шматочки, слідкував, щоб все з’їла і жартував, що хорошого чоловіка відразу видно, бо в нього дружина гладенька. 
Він сам, хоч їв значно менше за Валентину,  виглядати став набагато краще, помолодшав, навіть зморшки навколо очей зникли. А як підстригла його стильно (це Валя завжди вміла), то взагалі красенем став. І нема чого таїтися, приваблював він її чимдалі тим дужче. 
На відміну від самого Раміртана, світ у який він її притягнув, Валентині зовсім не подобався. І чим більше Рамір розповідав про тутешнє життя, тим сильніше вона його не сприймала. І не побут, нехай важкий і злиденний, але більш-менш зрозумілий, а суспільство. 
Які ж вони Вільні? Всі раби, як один, хоч би як там себе не називали!  Ледь животіють на своїх Островах, і при цьому вважають, що кращого життя не буває. Ще й вірять у всякі дурниці, на кшталт безсмертного правителя. Так, наче їм кимось пороблено. 
А може дійсно пороблено? Тим самим Драконом, наприклад! Або кимось з його посіпак. Бо тільки їм це вигідно! Слухняними ідіотами керувати легше ніж розумними істотами. А впливати на мізки тут вміють, і навіювати навчилися віртуозно, оскільки жодних невдоволених ніколи не відмічалось і всі, включаючи Раміра, впевнені, що Дракон про них дбає. 
Якби Валентина сама колись не проходила через усвідомлення тотальної брехні і не знала, що подолати пропаганду цілком можливо, варто лише включити мізки, у неї, напевно не було б права судити. Але все, що тут коїться, було їй добре знайоме ще з радянських часів. Отже, до народу, задуреного правителями, Валентина відчувала презирливу жалість. Однак сам Рамір у неї подібного відчуття не викликав. Відмічалося при спілкуванні з ним щось, що не давало списати його остаточно. Він, хоч і повторював завчені з дитинства постулати, але, здається, все ж таки  підозрював, що вони не зовсім правдиві. Тому Валя і запропонувала йому насамперед визначитися з ворогами. Нехай думає. Сама вона, добре навчена попереднім життям, і в цьому світі визначилася швидко. Її ворог - той, хто гнобить і обманює свій народ, і аж ніяк не той, хто надсилає нужденним допомогу. Але то таке, свій досвід іншій людині не вставиш, прикладами з іншого світу не переконаєш. Рамір має остаточно дійти до всього власним розумом і  сам зробити правильні висновки.
Згадка про Раміра, як це неодноразово бувало, повернула її роздуми в інший бік. 
Кожну ніч вони сплять поряд, під однією ковдрою, а сексу між ними немає. Бажання близькості  в Рамірі  аж вирує, а з Валентиною коїться щось незрозуміле. Її неначе щось тримає, не дає відпустити себе. Попервах все було зрозуміло. Відмовлялася тому,  що сил немає, та й знайомі вони мало. Потім і сили прийшли, і взнала його з усіх боків, не розчарувалася, а допустити до себе так і не змогла.  
Валі поряд з Раміром добре, приємно на всіх рівнях - і ментальному, і фізичному. Розумом і серцем вона поділяє всі його бажання, і  ніколи не пручалась би, якби не утримувало її щось, наче на ланцюгу. 
Кохає вона його і хоче як чоловіка. Це вже і пояснювати не треба. Цілуватися-он навчила по-справжньому, бо не знав Рамір такого. І тілесне  збудження, від однієї лише думки про коханого, народжується в ній настільки сильне, що тіло аж тремтить, однак, вгамувати той голод  не вдається. Бо варто йому наблизитися, як її охоплює шалений спротив, подолати який вона не може.   А без взаємності він використовувати її тіло відмовляється. 
Ніжні пестощі, цілунки, зізнання у коханні… що він тільки не робив, щоб схилити її до фізичного єднання. Подумки скільки разів показував, що робитиме. Дивилася, мліла від насолоди від одних лише його думок, а наблизитися так і не дозволила. Жодні його зусилля виявились не спроможними  усунути перепону, яка постала між ними. Бо встановлено той бар'єр не нею. Попередня власниця тіла залишила цю перешкоду, раз і назавжди заборонивши собі кохати чоловіків. І виявилась та перепона настільки міцною, що не порушилась навіть зі зміною особистості.  
В причинах Рамір розбирався кілька днів поспіль. Бо воно не тільки дошкуляло їм обом, а  ще й загрожувало вайдорі неприємними наслідками для  психіки. Розібрався і нічого не втаїв, зізнався у власному безсиллі. Сказав, що не здатний усунути перешкоду, бо не знає де вона захована, а тієї особистості, що її встановила, більше не існує. Для подолання проблеми взаємного кохання мало. Потрібно  ще щось додаткове, якийсь не ментальний імпульс - поштовх, потрясіння -  спроможне зрушити той блок і викинути на поверхню, де  вона сама зможе легко знищити його.  Але що саме це повинно бути, він не знає. У даному випадку, такому важливому для них обох, інтуїція Раміра підвела. 
Валя також не уявляла, що може їм допомогти. Хіба існують потрясіння сильніші, ніж  ті, що вже випали на її долю? Перенос в інше тіло, новий світ, страшний землетрус… Що може бути потрясніше?
Тим часом квасоля зварилася, Валентина ретельно вибрала її з казанка, а у відвар поклала решту продуктів і зменшила нагрів пластини до мінімуму. Нехай томиться собі, час є. Все одно обідати вона буде не раніше ніж Рамір повернеться. Без нього кусок в горло не лізе. 
А от Патрон чекати на хазяїна не став. Притягнув свою миску Валентині під ноги, сів і дивиться такими відданими очима, що аж мурахи по шкірі. Тільки раз-по-раз  у бік вентиляційного отвору голову повертає. Ти ба, яке розумне! Знає де зберігається його їжа. Валя влізла на ослінчик, дістала з імпровізованого холодильника бляшанку зі звареним вчора щуром і вділила собаці добрячу порцію. Нехай їсть досхочу. Як зійде ожеледиця, вполює собі ще. Дуже вже вправний мисливець їхній песик! 
Поки собака хрумтів кісточками, Валя ще й кролиці корму підсипала. Жерла та, як коняка, правда і величезною стала нереально. За двадцять днів виросла чи не вдвічі від того якою була спочатку, он вже в клітці не поміщається. Приплоду від неї вони так і не дочекалися. Тобто приплід був - аж двадцять сім голеньких кроленят, частину з яких "турботлива мамаша" просто з'їла, а решту повикидала з гнізда на холод. Раміртан, побачивши це, розлютився, обізвав тварину невдалим генетичним експериментом і пообіцяв, як корм скінчиться, забити на м'ясо, щоб хоч якийсь з неї зиск був.