Частина друга Розділ 2

Відстань до міста він подолав за один перехід. Вийти хотів там, де його ніхто не міг побачити, між домами, а з'явився серед руїн. Ні його гуртожитку, ні бараків, що стояли навколо, більше не існувало. Не видно було і людей. Що сталося з мешканцями недоторканих кварталів було зрозуміло без пояснень - важкий дух тліну наповнював повітря. Прикро вражений Рамір побрів на площу, до дому дарів, може хоч там щось вціліло? По дорозі не зустрів жодної живої душі. Невже всі загинули?
Від дому дарів залишився тільки металевий каркас. Скляні вітрини розсипалися на безліч крихких уламків, що рясно вкрили землю навколо зруйнованої будівлі. Одним боком металева конструкція зависла над доволі глибоким проваллям у який впав продуктовий фургон. На дні провалля стояла вода.
Страшне видовище. Але тут хоч люди були. Бригада ремонтників лагодила на площі світло істини.
"Хіба розваги зараз на часі? - думав Раміртан. - Чому вони не розбирають завали, не проводжають до Зірок загиблих? Адже не спалені трупи загрожують епідеміями!" 
Його помітили. До Раміра підійшов один з ремонтників, немолодий, із п'ятої касти:
— Що шукаєш, друже? Невже сподіваєшся знайти щось їстівне?
— Та хоч чимось підживитися не зашкодило б, - зітхнув Рамір.
— Ніц тут немає, не шукай. Залишки ще до землетрусу розмели, а новий товар розвантажити не встигли. Уявляєш, фургон прибув, встав на платформу для розвантаження, а вона геп! і впала у підземне сховище. Як раз по розміру вписалася. Фургон заклинило між двома стінками так, що двері не відчиниш. А він же  броньований. От і стоїть там повнісінький, а дістати з нього ніхто нічого не може. Наші вже лазили, дивилися. Теж гадали щось знайдуть.
— А людей тут багато залишилося?
Ремонтник сумно похитав головою:
— Спали всі. Вихідний же був…
— А світло істини для кого лагодите? Мертвим новини не потрібні.
— А нам то що? Звелів Дракон, ми і працюємо. Може, як включиться світло, і глядачі з'являться. Кажуть же, що люди без світла істини і дня прожити не можуть.
— Чого це раптом? - здивувався Раміртан. - Я он дві декади не дивився і досі живий.
Ремонтник знизав плечима і зібрався йти.
   — А скажи-но, друже, - зупинив його Рамір, - оповідачка істин Гелія з'являється у світлі? Не загинула?
— А як же, є! - дядько зло плюнув на землю. - Що їй станеться? Там де вона мешкає, жоден будинок не розвалився! Тож як брехала, так і бреше. Каже, що в столиці все гаразд і постраждалих немає! А ти що, в неї закоханий?
— Ну, може й так, - криво посміхнувся Раміртан. Чого б це він видавав правду незнайомій людині?
— От і дурний! - констатував ремонтник.

Раміртан йде зруйнованим містом.
***