Частина перша Розділ 18

На жаль не так сталося як гадалося. Вже наступного ранку, під час чергового експерименту, виявилося, що сам Рамір може відкрити портал на будь яку бажану відстань, а от прихопити з собою здатний тільки обмежений груз, тим менший, чим більшу відстань треба подолати. Ертіну йому вдалося перемістити лише на вісім метрів. Їм це практично нічого не давало, бо розщелина, яку необхідно перескочити, була набагато ширшою.
— В будь-якому випадку це успіх, - втішала його Валя, - бо тепер ти можеш закликати когось на допомогу. 
Ох, мав Раміртан величезний сумнів, що хтось кинеться на допомогу двом недоторканим.
— Я буду тренуватися, бо тренування має значення, - вирішив він, - і, звичайно ж, піду на розвідку. Подивлюся, що коїться в місті і, можливо, знайду Гелію та Еліль.
Про те, що єдині дорогі для нього люди могли загинути, він і думати не бажав.
— Гелію та Еліль? - здивовано перепитала Валя. - А хто це?
Ой, дійсно! Він же нічого не розповідав їй про них! Рамір спробував надолужити втрачене, почав швиденько переказувати історію свого батьківства, але вперше не зустрів розуміння. Після слів "Еліль - моя дочка, а Гелія - її матір" Ертіна відгородилася, замкнулася в собі, і ніби не чула його, тобто ментально дійсно не чула, а фізично не сприймала. Він не розумів, що сталося, що саме викликало у неї подібне відторгнення, адже ні Гелія, ні Еліль жодним чином не зачіпали її інтересів, і його ставлення до неї не змінилося. Втім, вона чомусь вважала інакше. Ще й до такого ступеню, що просто у відчай впала. Сіла на лежанку і затулила обличчя руками, а коли він спробував обійняти - відсторонилася. Не дозволяє ні фізичного контакту, ні ментального. Що ж робити? Як порозумітися? А відчай поглинає її все глибше і глибше, вона вже майже захлинається своїм душевним болем. Він відчуває це і не може нічим зарадити бо не розуміє…
— Вайдорі моя, кохана, - став біля неї навколішки, торкнутися боїться, але наблизився так, щоб хоч тепло його відчувала. Бачив вже він подібний відчай. Так поводилися душі, що не сприймали цей світ і тікали від нього в прірву. - Скажи мені, що сталося? Все зроблю заради тебе, тільки не покидай мене. Я ж за тобою і в безодню піду, не залишуся тут сам.
Почула? Зрозуміла? Вдалося? А злиття ж не було. Дивиться здивовано. Подалася назустріч. Нарешті, хоч якась шпаринка в її захисті і можна об'єднатися. 
Яка ж це насолода, розуміти свою жінку! 
— Якщо у тебе є сім'я, навіщо я тобі? - шепоче.
— Ти моя єдина сім'я, іншої немає і ніколи не було.
— А вони?
Дякувати Зорям, погодилася вислухати. Слухала уважно. Відчай її потрохи відступав, а потім враз змінився на… обурення? 
— То ти з нею навіть не знайомий? З Гелією.
— Заочно, по переписці знаємось, - уточнив він. 
— І з дитиною зустрічатися не дозволяють? Це тому що ти з ворожого роду?
— Ні, нікому з шостої касти не дозволяють, щоб не було негативного впливу.
Який може бути негативний вплив від такої відповідальної і освіченої людини, як Раміртан? Дивно, що він сам цього не розуміє і політику того клятого Дракона сприймає як єдино правильну.
— Гаразд! - Встала, погляд рішучий, кулачки стиснуті. - Пошукай її і дитину. А далі вже розберемось. 
— Ертіно, скажи, що тебе так вразило? Кілька хвилин ти навіть жити не хотіла! - спитав він.
Довго дивилася просто в очі, лагідно торкала пальцями його обличчя. Рамір терпляче чекав.
— Ти єдине, що тримає мене у цьому світі, Раміртане, - нарешті промовила вона. - Ділити тебе з іншою жінкою я не зможу.
Його цілком влаштовувала така відповідь, адже вона була зізнанням у ревнощах, а отже нічим іншим, як освідченням у коханні. І все ж він вирішив уточнити, чи не розповсюджуються ті ревнощі на Еліль:
— Моєї дочки це не стосується?
— Та ти що? - обурилася вона. - Звичайно ж ні! Знайди її неодмінно!

***

Любі читачі.

Добіг кінця перший розділ книги. Мені приємно буде почути ваші враження, а також побачити вподобайки. Запрошую тих, хто вперше завітав на мою сторінку, підписатися на автора. До зустрічі в наступному розділі.