Частина перша Розділ 16

Відпочинок пішов на користь обом. Спілкуючись, вони віднайшли чудовий спосіб вивчати мову. Беззвучної розмови їм незабаром стало мало, адже вона не мала того емоційного забарвлення, яке приносило б задоволення, то вони почали розмовляти вголос, кожен по-своєму. При цьому "переклад" завжди синхронно звучав у них в голові. І якось так вийшло, що через деякий час на найпростіші питання Валя-Ертіна почала відповідати таріонськими "так" чи "ні", а Рамір українськими. Отак і пішло.
Щоб не втрачати часу на самі лише розмови Валя попросила ножиці, голку і нитки. Не дуже сподівалася, але у Раміра знайшлося все, що треба. Вона обрізала холоші і підігнала на себе ті штани, що він видав напередодні. А потім ще й Рамірові одяг залатала, бо ж був подертий. Одна відрізана холоша згодилася на латки, а з другої вийшла непогана шапочка, бо не звикла Валя ходити голомозою. Раміртан пояснив, що волосся, поки тіло перебувало в комі, їй видаляли навмисне, щоб не доглядати, і воно неодмінно відросте через деякий час.
За другий день перебування в новому світі, сталося ще два підземних поштовхи, цього разу не дуже сильних - посуд залишився на столі. А ще пішов дощ. Рамір заніс клітку з кролицею до хати і Патрона впустив. Валя не заперечувала. Живі ж істоти, шкода якщо змокнуть. 
От так і потягнулися день за днем у звичайних життєвих турботах. Зранку обов'язкове лікування, потім приготування їжі, прибирання у хатинці і розмови, розмови… Вперше у житті Валя опинилася наодинці з чоловіком у такому обмеженому просторі і, як не дивно, не відчула жодного дискомфорту.
Спостерігаючи за своєю жінкою, Рамір дійшов висновку, що в перший день неправильно її зрозумів. Вона жодної хвилини не сиділа без діла. Ледь звелася на ноги, як почала хазяйнувати в куполі. Їжу готувала, та ще й таку смачну, що проковтнути можна було з казанком та ложкою. Одяг відремонтувала, в приміщенні лад навела, так, що жити стало набагато зручніше. Втомлювалася, щоправда, швидко, але, і відпочиваючи, без діла не сиділа - розглядала вміст кейтарських пакетів, вивчала назви продуктів і знаки на етикетках. Дивувалася подумки, з якою увагою поставилися до них люди, що складали ті набори, бо вони врахували абсолютно всі нагальні потреби людини, не забули навіть про гігієну. І слухаючи її думки, Рамір був змушений визнати, що це дійсно так. В кожному пакеті були і мило, і зубні гранули і навіть жіночі таємні штучки для певних днів - надзвичайний дефіцит на Вільних Островах, за який жінки битися були ладні. Втім, рідкісні штучки Ертіну не здивували, вона знала таке, а от із зубними гранулами вийшов курйоз. Іномирянка вирішила, що це додаток до їжі  і просто проковтнула ту кульку, що Рамір видав їй після вечері. Ще й здивовано перепитала:
— А хіба це не вітаміни? 
Рамір не знав що таке вітаміни, а от те, що цим  чистять зуби після кожної їжі, довелося пояснювати.
Майже дві  декади назовні лило як з відра. Тож проблема з миттям і пранням одягу владналася сама собою. Рамір збирав воду, що стікала з залишків даху віварію і пропускав її через фільтр, знятий з охолоджувальної системи. Їм і на миття того вистачало і на прання. Пити цю воду він остерігався і Ертіні заборонив, адже невідомо, що за домішки могли потрапили в атмосферу з вулканічними викидами і чи не отруїли вони хмари.
А новоутворене провалля, між тим, заповнювалося водою. І водоносний шар, вочевидь, відновлювався, бо помпа знову почала працювати. Однак і цю воду Рамір заборонив вживати, тому що її, на додаток до вулканічних подарунків, могли збагатити ще й продукти біологічного розпаду. Тут, у науковому центрі, перебувало багато лабораторних тварин більшість з яких загинула. Про це свідчив гидкий запашок тліну, що пробивався навіть крізь струмені дощу. А ще ж у провалля потрапили тіла людей, той самий "біоматеріал", який утримувався в лабораторії Суона. Все це створювало величезну небезпеку. 
Тільки-но проливний дощ змінився мрякою,  Рамір ще раз оглянув провалля, тепер набагато уважніше ніж у попередній захід. Перешкода була зовсім не такою широкою, як йому здалося з переляку, всього метрів сто завширшки. Той край, на якому знаходився науковий центр, виявився вищим за протилежний. Довжину каньйону визначити було неможливо, але Рамір нутром чув, що вона величезна. Принаймні один кінець тріщини, вважав він, сягнув моря, тому що провалля надзвичайно швидко заповнилося водою. Коли Рамір побачив тріщину вперше, вода була на її денці, наразі ж хлюпотіла біля самого краю протилежного берега.  Жоден дощ не зміг би  створити таке.
Разом з дощем прийшли холоди. Нагрівальна пластина в куполі працювала і вдень і вночі, і використовувалась не лише для приготування їжі і підігріву води, але і  для опалення. Хвала Зорям, у Раміра тепер був власний запас літанію, тож у теплі він себе та Ертіну не обмежував. 
Хороша і смачна їжа, вживана в достатній кількості, зробила свою справу - Рамірові додалося сил та й Ертіна трохи погладшала. Рамір знову почувався  сповненим енергії, наче повернулися хороші часи. Мрії про кохання долали його і вдень і вночі, але він себе стримував. Обіцяв же, що чекатиме її повного одужання? От і терпів. Обіймав, ніжно пестив, пригортав до себе. Вона не відмовлялася лягати поруч, жодного разу не відсторонилася, а що не відповідала як належить, то це він розумів і на більшому не наполягав. Тіло, навіть несвідоме, закарбовує спогад про насильство на такому глибокому рівні, куди навіть найсильнішим менталістам ходу немає. Рамір не бажав, щоб цей підсвідомий спогад хоч якимось чином пов'язувався з його нетерплячкою і готовий був чекати. Настане час, і минуле відступить, Рамір же йому в цьому допоможе. Він чатував на свою жінку з юних літ, а тепер, коли знайшов і покохав, не мав сумніву, що подолає і проблеми, що роз'єднують їх. Адже кохання перемагає все і для нього не має значення, що коїться навколо: війна, тюрма, чи апокаліпсис. 

***