Частина перша Розділ 15

День виявився надзвичайно насиченим такого у житті Валентини не траплялося давно. Там, вдома, навіть війна не змогла розігнати ту рутину, що оточувала її щодня, а тут… За один день наче ціле життя прожила.
Рамір спить, міцно притиснувши іі до себе. І хочеться же йому обіймати ту купу кісток, що зветься її новим тілом! Який він все ж таки незвичайний. Дивний світ, дивний чоловік. А лікування його яке дивне! І начебто не робив нічого, тільки руками коліно грів, а після процедури нога зробилася як новенька, і згинається і розгинається як слід. Вона думала це фізіотерапія така, чи масаж, а виявилось - ментальний вплив. От тільки на другу ногу сил йому не вистачило - втомився. Сказав завтра полікує, а після сеансу заснув одразу. А от Валя не спить, все думає. Ертіною за добу вона бути так і не привчилася, але вік свій явно поміняла. Помолодшала, якщо не до дев'ятнадцяти років, то до двадцяти п'яти, це точно. Не дарма ж їй так подобаються чоловічі обійми. А ще пахне Рамір дуже приємно. В попередньому житті ніхто для неї так не пах. Дивина. Напевно поряд з цим чоловіком не так вже й важко буде жити у цьому світі.

***

Вранці виявилося, що про Патрона турбуватися не треба. Він сам собі мисливець, ще й про хазяїв не забуває - приніс і поклав на поріг дарунок - великого лабораторного тхарка. Валя ледь не зомліла, як побачила те неподобство. Пацюка дохлого їй у хаті не вистачало! 
"І що в ньому страшного?" - подумав Рамір, почувши її несамовитий вереск. Звичайна звірина. Рожеві тхарки навіть красивими вважаються, а що вже їстівні, то хто б мав сумнів? Лабораторія генетики тварин добрий десяток років працювала над виведенням спеціальної породи. Ертіна ж навідріз відмовилась навіть дивитися на "чудовисько", не те що їсти його. Привереда! І казанок не дала, щоб собаці зварити. 
Довелося розкладати вогнище і пекти м’ясо на вугіллях. Зате вийшов малому харч не на один день. Ще й сам Рамір поласував щурячими стегенцями, вихваляючи подумки Патрона.  Ти ба, мале, а таку користь приносить!
Дивне почуття переповнювало Раміра від самісінького ранку. Попри всі негаразди, що звалилися на Вільні Острови, він, чи не вперше в житті, почувався по-справжньому щасливим. Стихійне лихо, що перетворило знайомий світ на руїни, жодним чином не зачепило його особисто. Навпаки, він став почуватися набагато краще ніж протягом всього попереднього життя. Відтоді як вайдорі опинилась поруч, його душа знайшла такий жаданий спокій, і майбутнє вважалося лише позитивним, чому немало сприяло ще й відчуття ситості у шлунку.  

***

Другий день майже весь промайнув у розмовах. Саме так сприймалося ними обома ментальне спілкування. М'язи у Ертіни на ранок дійсно розболілись. Таке буває від надлишку молочної кислоти. Під час чергового сеансу лікування Рамір прибрав з її організму непотрібну субстанцію, але це була тимчасова міра, бо ніщо не заважало кислоті накопичуватися знову. Адже тепер, коли рухливість в руках і ногах поновлювалася, дівчина ставала дедалі активнішою. Отже, довелося дещо обмежити її ентузіазм, бо все треба робити з розумом. 
Після сніданку Рамір посадив її на тапчан і почав "розмову", пообіцявши, що відповість на всі запитання.
Те, що йому дісталася жінка розумна і освічена, Раміртан відразу зрозумів, тож тепер старався давати найбільш повні і правдиві відповіді. А цікавили іномирянку насамперед політичний устрій Вільних Островів, особа Великого Дракона, поточна ситуація і вороги. 
Взагалі Валя вважала, що друзів шукати краще ніж ворогів, але якщо вже тут так заведено, що навіть в іменах відображається, то хотіла розібратися. 
Раміра її питання не здивувало.
— Споконвіку ми живемо в оточенні ворогів, - пояснив він і замислився, перебираючи весь той багаж знань, що одержав протягом життя. 
Щоб вона швидше зрозуміла і прийняла спосіб життя Вільних, вирішив стисло викласти  все, чому його навчали змалку.
Спочатку розказав про Вільних - найсправедливіше суспільство на планеті, і Великого Дракона - наймогутнішого менталіста серед таріонців. Оскільки Ертіна хотіла подробиць, розповів, що завдяки своїм унікальним здібностям, Дракон зміг подолати смерть  і тепер вважається безсмертним. А ще він здатний переміщатися з планети на  планету, не користуючись портальним переходом, що більше нікому з правителів не під силу. Тому і керує одночасно і Вільними Островами і колонією на Вільній Землі, про що постійно розповідається у світлі істини.
Колонія іншомирянку зацікавила більше ніж особа правителя. В унікальні здібності того вона просто не повірила. Переконувати вайдорі Рамір не став. Мине час, сама впевниться. А от про відкриття планет розказав. Хоч і неприємно було згадувати, що Вільні до тих відкриттів не мають жодного відношення. 
Розповів Рамір і про Дев'ятку, споконвічного ворога Вільних, якому все завжди дістається надто легко - і острови у них  благодатні, з щедрими врожаями, і  літаній з глибинних надр сам в руки йде, і технології сучасні невідомо звідки беруться,  і  решта багатств… 
І про планетарні катастрофи, які переслідують таріонців ось вже більше століття, Раміртан згадав. Пояснив, що катастрофи ті чимдалі  стають все більш руйнівними. А оскільки люди з Дев’ятки в утисках жити не звикли, через те і почали вони шукати придатні для життя планети, щоб втекти і пересидіти там важкі часи. Одну з відкритих планет віддали Вільному народу, що було цілком справедливо, хоча Вільні не просили і тікати з планети ніколи не збиралися. 
Рамір старався бути об'єктивним, пригадував про ворога все, що знав, і позитивне і негативне, щоб Ертіна самостійно зробила висновки. Навіть гуманітарну допомогу від Дому Кейтар не залишив без уваги. А коли закінчив, настільки заплутався, що і сам уже не розумів, чому вважав шкільні постулати беззаперечною істиною. Адже, якщо подумати… 
Чого це всі вважають Дев'ятку ворогом? Вони ж ніколи не нападали, навпаки, допомагали чим могли, не звертаючи уваги на весь той бруд, що ллється на них зі світла істини. Планету-он для колонізації виділили таку гарну, з багатою рослинністю і великою кількістю води. Кейтарці, основні годувальники Таріона і те менш вдалу одержали. А про харідійський Дамаріс і говорити не варто, там взагалі життя тільки-но починає виходити з моря на сушу. 
І про можливий землетрус попереджали не раз. Будівлі-он намагалися стійкі до руйнувань розповсюдити, от тільки не слухав їх ніхто! 
Людей своїх залишили портальний перехід на Вільну Землю обслуговувати, та й сам перехід побудували…   
Їжу передають таку якісну і смачну…
І нікому своїх Законів не нав’язують. Вважають, якщо звикли жити Вільні без влади Законів, а натомість бажають лише Великому Дракону підкорятися, то й не треба  їм перешкоджати. Кожен має право жити як хоче. То що ж в них ворожого?
— А чому Валентина вважається ворогом? - перебила Ертіна його роздуми.
— Не Валентина, а тар Валентин з роду Сайгар, очільник Дев'ятки. 
— Са Гар? Як і ти? - вчепилася вона відразу.
Рамір скривився. Ну от, казав же, що йому ця тема не подобається. Та нічого не вдієш, треба прояснити раз і назавжди. От і розповів. Про батька, якого сайгарці покинули колись напризволяще, а Дракон потурбувався і виховав. І про те, що він сам народився виключно з волі Великого Дракона, через що тепер мусить віддавати борг і за себе і за свого пращура. І що ім'я йому Дракон особисто вигадав, це відмічено у  документі про народження. Тож пов'язаний він з правителем Вільних мало не родинними вузами. 
— А мати твоя, що? - здивувалася Валя. - Хіба  вона не мала права дати тобі ім’я?
І про матір розповів. Тобто про довготривалий експеримент, який довів, що заморожена чоловіча сперма за кілька десятиліть властивостей не втрачає, і про те, що матері своєї  також ніколи не знав, навіть ім’я її йому невідоме, а в документі про народження лише особистий номер її вказано.
Знання, які Валя отримала цього дня, були зовсім невтішними. І висновків із них вона поки що не зробила. Тут було про що подумати.