Частина перша Розділ 13

Коли Рамір повернувся, Ертіна вже не спала. Вона сиділа на тапчані і продовжувала вивчати написи на кейтарських баночках. За одяг їй правив чохол від установки, а ноги вона прикрила ковдрою. 
— Ти вставала! - здивувався Раміртан.
— Так, треба було вийти по потребі, - зізналася вона. - Не можу я в хаті. Не виходить.
Йдучи, він залишив їй спеціальне відро, але, вочевидь, даремно. Вперта! 
— І як тільки на ногах встояла?
— Це було нелегко, - погодилась вона, - коліна майже не гнуться і сили немає, але якось впоралась, це ж не далеко, лише кілька кроків. 
Так, йшла, чіпляючись за стіни, ледь переставляючи тремтячі від напруження ноги, але знала, якщо впаде, то не встане, от і втрималася. Вийшла за поріг і відразу назад, і все одно дуже і дуже втомилася, а ще змерзла, ноги ж бо босі були.
— Завтра у тебе всі м'язи болітимуть, але через це треба пройти, - попередив її Рамір. - Звичайно, я допоможу чим зможу, та повністю біль не приберу.
Ох, якби-то всіх проблем, що біль у м'язах! Тут би хоч не застудитися. Валя і досі не могла зігрітися після свого походу на двір, а стопи її від холоду аж судомами скрутило.
Раміртан дістав звідкись дві тряпчини і присів перед дівчиною навпочіпки. Взяв одну її ніжку, замотав, потім другу. Онучі накрутив так вправно, що вийшли майже шкарпетки. І трималися же, не спадали! Відразу стало тепліше. Валя-Ертіна вдячно посміхнулася йому.
— А можеш прочитати вголос, що написано на цій банці? - попросила вона і простягнула чоловікові пусту жестянку з-під лакти. - Мене цікавить оце слово.
— " Згушчене", - прочитав Раміртан, чітко виголошуючи кожен звук. - Такого слова не існує в таріоні. Це якась кейтарська вигадка.
А вона аж розквітла:
— Ні, не вигадка! Це дійсно по-нашому! Згущене молоко це те, що ми з тобою з'їли. Так воно називається на моїй мові! Виходить, тут є мої співвітчизники? 
— Ні, немає, - невдоволено буркнув Раміртан. Не подобалась йому ця тема, особливо те, що вона згадала співвітчизників. - Це тільки назва ваша, бо напевне технологію виготовлення продукту кейтарці вкрали з твого світу.
— Шкода… А можна мені знову щось поїсти і попити? - попросила вона.
— Так, звісно! - зрадів він. - Тобі треба їсти часто, але по трошки, щоб шлунок поступово звикав до нормальної їжі. 
— Ой, дивись, тут макарони є! - здивовано скрикнула дівчина, нишпорячи в пакеті з харчами. 
Макарони теж знає? Що, і це з її світу?
— Може зваримо супчик? - запропонувала вона.
Супчик? Зореньки! Якби ж то Раміртан знав як його варити! Але Ертіна напевне вміла, тому що зголосилася робити це сама. 
Рамір не заперечував. Він дістав з полиці казанок, що залишився ще від його батька, почистив розтовченою цеглою, наповнив водою з охолоджувальної системи і поставив на нагрівальну пластину, яку розмістив поряд з ложем дівчини. Бетонне підвищення, що правило установці за фундамент, від пластини зовсім не нагрівалося, а Ертіні буде зручно, вирішив він, сидячи, помішувати страву. 
Яку  впоров дурницю, Рамір осягнув майже відразу. Тому що, тільки-но пластина почала нагріватися, стався підземний поштовх. 
От дурень! І що це з ним коїться, він сам себе не впізнає! Не інакше як той землетрус йому всі мізки перекалатав! І знав же, що неодмінно будуть додаткові поштовхи, а про техніку безпеки не подбав. В результаті казанок перекинувся просто на дівчину. Добре хоч вода в ньому ще не встигла нагрітися. 
— Я збиралася випрати цю штукенцію, але не таким чином, - пробурмотіла Ертіна, стягуючи з себе просочений водою чохол. 
Звуки чужої мови зовсім не відповідали тому, що Рамір чув у своїй голові, але він добре зрозумів сказане. 
— У мене є для тебе одяг, - повідомив він, - хоч і не новий. Я хотів його випрати перед тим як віддавати тобі.
— Ой, давай який є, - простягнула вона руку. - Все одно тіло чуже, а так може зігріюся нарешті.
А далі вона сиділа і дивилася як Рамір, наче чарівник, дістає зі свого рюкзака валянки на резиновій підошві, штани, сорочку, жилет і теплу куртку.
Сорочка виявилася достатньо довгою, вона змогла замінити сукню. Підперезавшись і взувшись у валянки, Валентина відчула себе набагато впевненіше. Їй наче сил додалося. І вона знову взялася варити суп.

***