Частина перша Розділ 12

Замість лабораторії Рамір виявив широку і довгу, скільки око сягне, тріщину. Вона розколола землю, поглинувши і корпус репродукції, і інші будівлі, і назавжди відділила залишки наукового центру від столиці. Так ось чому ніхто вчасно не з'явився на роботу! Зовсім не замкнені ворота стали тому причиною. 
Наскільки глибокою була новоутворена ущелина визначити не виявилося можливим бо на її дні накопичувалася вода. 
"Матінко Зоряна, що ж робити? - думав Раміртан, оглядаючи цю невтішну картину. - Ми ж з Ертіною тепер замкнені тут невідомо на скільки часу!"
Подолати подібну перешкоду може лише гвинтограв. Безумовно, така техніка є у військових, але хіба тим коли було діло до спасіння людей? Ті вояки, що не перебралися поки що на Вільну Землю, здатні хіба що голодних людей бити, підтримуючи  в суспільстві видимість порядку. Допомоги від них не дочекаєшся. 
У роздумах Рамір розвернувся і попрямував додому. Як же швидко він визнав лабораторію єдиним своїм домом! Чи не тому, що там на нього чекала Ертіна? 
Втім, далеко відійти він не встиг. Чотирилапий друг знову привернув його увагу. Песик, трохи осторонь, знайшов щось цікаве - стояв над якоюсь ямою і заходився дзвінким гавкотом. Раміртан підійшов і заглянув у провалля. 
Ще вчора це був підземний перехід між двома корпусами. А сьогодні у нього впала доріжка, що з'єднувала  корпуси по поверхні. І Суонові То Мару надзвичайно не пощастило в цей час опинитися на тій доріжці. 
Відкриття викликало у Раміра неабияку прикрість, бо він вже подумки розпрощався зі старим недругом. А тут, на тобі! Смердючий тхарок То Мар, живісінький, лежить на дні провалля і кличе на допомогу!
— Витягни мене, Са Гаре. Я не відчуваю рук і ніг і не можу поворушитися.
У провалля Рамір спустився легко, по бетонній плиті, яка одним кінцем провалилася у підземелля, а іншим залишилася на поверхні. Уважного погляду вистачило, щоб встановити діагноз: падаючи, Суон зламав собі шию. А що не вмер одразу, то це, напевно, Зоряна Матір так пожартувала. Перелом хребців стався в такому місці, що паскуду не вбило, але повністю знерухомило. 
Лікування в подібних випадках на Вільних Островах призначалося одне - смерть. І Суон про це знав. Однак все одно спробував вмовити Раміра: 
— Допоможи мені! Я знаю, ти можеш! Ти вмієш таке.  Я все про тебе знаю! Клянусь, я не повідомлю нікому, ще й заплачу добре. Вистачить на перехід і тобі і твоїй дочці.
Раміртан зітхнув і почав роздягати Суона. Стягнув з нього взуття, зняв пояс з усім необхідним прчандаллям, потім сін [жилет] напіввійськового зразку і дорогу сорочку, довгу, м'яку і теплу. У внутрішній кишені куртки знайшов пухкий пакет і відклав його в сторону. Згорнув одяг в охайний сувій і запхав у свій заплічний мішок (без мішка він ніколи з дому не виходив, бо життя таке непередбачуване, ніколи не знаєш, що знайдеш по дорозі). Познімав з підвісок на поясі ніж, ложку, запальничку, і надзвичайно дорогу та рідкісну річ - харідійський військовий ліхтарик, і поскладав це все у кишені заплічника. А сам пояс і чоботи заховав під клапан. І тільки тепер Суон насторожився. 
— Що ти робиш? Навіщо ти мене роздягнув?! Я ж застужуся! 
— Не встигнеш, - заспокоїв його Рамір. - Я не маю наміру продовжувати твої страждання. Ти ж знаєш, що повинно статися? А роздів я тебе тому, що ти заборгував Ертіні одяг. Пропонувати їй зняте з трупа я не хочу, а тобі повітряні ванни не зашкодять. Тобі нічого вже не зашкодить.
— Ти не зможеш-ш-ш, - зашипів Суон. - Ти не вбивця! Я тебе добре знаю, ти ніколи нікого не вбивав! 
— А хіба виконання волі Дракона це вбивство? - здивувався Рамітан. - Ти ж підтримуєш нашого правителя? А він вважає, що непрацездатних рятувати не варто.
— Ти не маєш права! - спробував підійти Суон з іншого боку. - Тобі не дозволили практикувати і засобів медичних не видавали! У тебе немає нічого, щоб вбити мене!
— Навіщо мені засоби, Суоне? - здивувався Рамір. - Достатньо затулити тобі носа і рота.
— Ми ж друзі, Раміре, невже ти вб'єш друга? - ще раз змінив тактику Суон.
— Друзі? - отут вже Раміртан на нього відверто вирячився. - Ти вважаєш, у мене можуть бути друзі серед гвалтівників і некрофілів?
І, не чекаючи відповіді, послав руйнівний ментальний імпульс, у стволову частину його мозку, зупиняючи серце і дихання. Щоб припинити страждання хворого, йому дійсно не потрібні були жодні лікарські засоби.
"Ну, от і все", - констатував він через хвилину, підхопив свій заплічник, взяв Суонів пакет і виліз з провалля. Песик терпляче чекав на нього біля спуску. 
Тепер можна було повертатися до Ертіни. Однак цікавість взяла своє. Рамір всівся на уламок бетону і розірвав конверт. А передивившись вміст, щиро подякував Зоряній Матері, що надоумила його спочатку розрахуватися з Суоном, а потім вже читати ту писанину. Бо втрачати людську подобу Раміртан Са Гар не бажав, а міг би, складися все навпаки. Не втримався би він від знущань над тим покидьком, відвів би душу, гамселячи його нерухоме тіло! 
Ніч перед смертю Суон То Мар витратив на складання доносу. Виклав все, що знав про свого "друга" Раміртана Са Гара, пригадав навіть те, чого ніколи не було. Зі слів неправдомовця виходило, що Раміртан обманом змусив Суона передати тіло дівчини із репродуктивного відділу в ментальний і збирався використати його для забороненого експерименту, а саме - мав намір повернути бунтівниці її особистість. Що, всупереч волі Дракона, він бажає одружитися з засудженою, а ще приховує дитину від комісії по вибраковці. А ще, тримає в лабораторії неврахований скарб - літанієві кристали, прикидаючись ніби вони потрібні йому для роботи. До того ж і пільги на проживання в столиці має незаконні, оскільки належить до ворожого роду і, хто зна, чи не підтримує з ним зв'язків. 
Донос Рамір спалив, а от Суона проводжати до Зірок не став. Нехай гниє у своїй ямі, непотріб!

***

Любі читачі!

Якщо роман вам подобається, прошу поставити йому лайк. Для цього треба всього лише  тицьнути пальчиком в сердечко біля обкладинки і пересвідчитися, що воно зафарбувалося в темний колір. Для вас це не складно, а наступним читачам дасть знати, що книга варта уваги. Я ж буду вам неймовірно вдячна, бо кожна вподобайка це доза натхнення для автора.