Частина перша Розділ 11

Ворота центру перекосило, але вони встояли. Більш того, так і залишилися замкненими. А от господарства енергетика, що розташовувалось біля воріт, більше не існувало. Сам він, мертвий, лежав під розвалинами своєї будки, і тільки його босі ноги стирчали назовні. Рамір відсунув в бік кілька уламків і звільнив тіло загиблого. Схоже, коли почався землетрус, страж не те що взутися, навіть прокинутися не встиг. А вбила його єдина більш-менш важка у енергетичному господарстві річ - мармурова розподільна дошка, в яку встромлялися літанієві палички. Вона впала і розтрощила йому голову. Шкода. Рамір  сподівався, що він вижив! Будка ж була такою легкою! 
Са Гар відтягнув тіло стража трохи далі від руїни, обклав уламками фанерних плит і підпалив. Таке собі поховальне вогнище вийшло, але нехай душа загиблого лине до зірок, він цьому світові нічим не завинив. 
Багаття розгорялося неохоче, вочевидь плити були просочені чимось, що перешкоджало горінню. Тоді Рамір витягнув з розподільної дошки найменшу з літанієвих паличок і хотів було кинути її у вогонь, але його зупинило голосне тявкання рудого песика. Побачивши, що на нього звернули увагу, собачка вчепився чоловікові в холошу і спробував відтягнути від вогнища. Рамір спочатку не зрозумів, а потім наче від сну пробудився. Це що він збирався щойно накоїти? Певно ще не зовсім від шоку відійшов. Адже паличка активована! Варто їй потрапити у вогонь, як тут все спалахне так, що навколо вогнища нічого живого не залишиться і горітиме аж поки в елементі не скінчиться енергія.  До того ж паличка така  тут не одна. Он, у дошці ще аж дванадцять штук стирчать.  Бо додаткового живлення вночі потребували не тільки лабораторії Раміра і Суона, але й інші корпуси де безперебійно працювали різні прилади. 
Оце був би вибух! Раміра аж пересмикнуло від жаху. 
Ти ба, яке розумне створіння цей пес! Чоловік присів поруч з собакою і, дивлячись просто в очі рудого промовив:
— Дякую.
Потім  повернувся до дошки і витягнув з неї всі літанієві палички. І лише за тим, відійшовши якнайдалі, жбурнув найкоротшу з них у майже згасле полум'я. Однак, навіть такого маленького елементу виявилось забагато. Вогонь миттєво охопив тіло стража і здійнявся до небес, поглинувши і рештки будки, і ворота і те місце на якому ще кілька секунд тому стояв Раміртан. Сам він якимось дивом опинився на безпечній відстані. І песик поруч з ним.
Обійшлося! Зітхнувши з полегкістю, Рамір почухав чуприну, вкотре дивуючись власній недолугості, зазвичай йому не притаманній, покликав собаку, і пішов розшукувати Суона. 
Йшов, розмірковуючи про можливі наслідки свого мародерства, а у його кишені тихенько дзенькотіли палички із найдорожчої у всесвіті речовини. 
Літаній на Вільних Островах не видобувають. Вулканів тут немає, а його ж, як відомо, виносять на поверхню магматичні потоки.  Літаній завжди за дорого купували у Дев'ятки і належав він весь Великому Дракону. Більшість мешканців Островів ніколи в житті і не бачили цього природного дива - енергетичного дарунка Зоряної Матері. Працювати з літанієм мали право лише представники перших трьох каст. Нижчим заборонялось навіть торкатися його. Рамір про літаній знав все, що тільки можна. І про металічний, який щойно привласнив, і про кристалічний, який був основним елементом установки ментального проникнення і з яким він працював багато років. Знав він і ціну металу, кристали ж взагалі вважав безцінними. І якщо про крадіжку кристалів не йшлося - він був відповідальним за них і зберігав як необхідний для роботи матеріал, то металічні палички брати був не в праві. 
Крадіжка серед Вільного народу не вважалася гріхом, швидше традицією. Рамір і сумніву не мав, що після землетрусу у своїй кімнаті в гуртожитку не знайде жодної речі (якщо вона, звісно, вціліла, та кімната). Він і сам у деяких випадках не гребував тим, що погано лежить. Ніколи тим "звичаєм" не зловживав, але траплялося. Отже, взявши палички, Раміртан, буцімто, ніякого переступу і не вчинив. Але одне діло красти у собі подібних, і зовсім інше - у Дракона. Той подібного не пробачає. А представника шостої касти може покарати навіть за спробу торкнутися священного металу. У будь який інший час Раміру і в голову не прийшло б привласнювати літаній, але тепер все змінилося. Втрачати таке казкове багатство було б нерозумно. Це раніше він міг коритися Драконячим правилам, які забороняли недоторканим користуватися грошима і погоджувався працювати лише за одяг, житло та харчі. Тепер же у нього була Ертіна, яка, попри все своє невдоволення, майже погодилась стати його дружиною. І стандартного забезпечення йому тепер було недостатньо. Бажання догодити іншомирянці перекрило всі установки, що вбивалися в його мозок з дитинства. Він обіцяв їй хороше життя і мав намір в будь який спосіб влаштувати це. Тому замислився про реалізацію своєї здобичі.
Літаній на Вільних Островах так просто не продаси. Своїм довіряти було б нерозумно. Обдурять, ще й здадуть Драконячим Псам на додачу. Хіба, комусь із Дев'ятки запропонувати? Наприклад тим сайгарцям, що контролюють перехід на Вільну Землю… у них, кажуть, літаній у вільному обігу ходить. Не у пересічних, звичайно, а у ентарів, між Домами, але що є, то є. Дракону видавати вони його також не стануть, не ті у них відносини з правителем, та й не такі вже вони непорядні - якщо пообіцяють, то не здадуть. Купол-он їхній, як і обіцяли, встояв при землетрусі. І ворота на іншу планету вони для Вільних відкрили. І самі обслуговують перехід, бо ніхто з Драконових дітей цього не вміє. Та й саму планету Вільним практично подарували. Плату за неї беруть чисто символічну. Генетичний матеріал бунтівників це ж хіба адекватна ціна? То може і літаній візьмуть хоч за якісь гроші?
Додумати ідею до кінця не вийшло, бо шлях Раміртанів раптом скінчився. Оминувши залишки корпусу генетики рослин, він втупився очима у те місце де ще вчора розташовувалась лабораторія Суона. 
Її не було.