Частина перша Розділ 9

Валентина прокинулась від гучного гулу. Спочатку їй здалося, що все повторюється знову - тривога, атака, ракета, приліт. Якимсь незрозумілим чином вона опинилася на підлозі, прихопивши ковдру. Напевно це спрацював захисний рефлекс, бо вона добре пам'ятала як замерзала поки її витягали з під завалу. Хотіла закотитися під тапчан, але не вийшло - сили не вистачило. Лише в ковдрі заплуталася.  І тільки за якусь довгу мить усвідомила, що це не ракета, а землетрус, будинок не руйнується і її, Богу дякувати, нічим не притиснуло. 
Навкруги все хиталося. Підлога двигтіла. Речі, що стояли на полицях і на столі, падали і скакали по підлозі.  Над головою щось гепнуло. І не раз. 
Ага! Це звалився той прилад, що притягнув її у цей світ, здогадалася Валя.  Машина нагадувала дві великі піраміди, що стояли одна на одній і стикалися між собою верхівками. Причому верхня була чи не вдвічі більша за нижню. Саме верхня частина і впала, розвалившись при цьому на шматки. Кожного з тих уламків було цілком достатньо, щоб розтрощити голову безпомічній людині. Але незграбний стіл і тапчан витримали. Залізяччя нависло над Вальчиною головою, розхитуючись у всі боки, але не падало. 
Поштовхи тривали  трохи довше хвилини. Відчуття часу у Валі завжди було надтонким і не зникло навіть тепер, коли її переробили на Ертіну. 
Коли все припинилося, вона спробувала вилізти. Зробити це було не легко, хоча у здоровому стані не склало би труднощів. Виявилось, що сил у неї не вистачає навіть на те, щоб перекотитися з боку на бік. Щоб хоч якось переміститися доводилося відштовхуватися і руками і ногами. А ще ж і важку ковдру треба було тягнути за собою, адже це був її єдиний одяг.  Дрібні черепки, розсипані по підлозі, боляче впивалися в оголену спину, з вулиці тягнуло холодом. Ще й пилюка, що заповнила гараж, не давала вдихнути на повні груди. На сторонню допомогу жінка не розраховувала. Вона ж навіть покликати когось не була здатна. Що робити, Валя не знала. З чоловіком, який так і не сказав їй свого імені, невідомо що сталося, а окрім нього, напевне, ніхто й не знає, що вона тут є.
Тільки-но згадала про викрадача, як накотило усвідомлення: немає його поруч і під час поштовхів не було. 
— Ти де? - скрикнула вона чи то подумки, чи вголос. 
Навкруги - мертва тиша.  І відчай, що заповнює серце: невже  загинув? Невже втратила? Втратила тільки-но знайшла! Загубила те, без чого несила жити…
Дивно, але в цій жахливій ситуації себе Валя шкодувала не так вже й сильно, а от за викрадачем ледь не плакала, така її охопила туга. І яка ж це була радість, яке щастя, коли він раптом з'явився на порозі! 
Живий! Неушкоджений. Прийшов! Повернувся! Не покинув її серед цього жаху.  
І знов раптове озаріння: віднині вона більше не одна! Їй є на кого покластися. 
Він витягнув її з-під стола, загорнув у ковдру, зачинив двері, перекриваючи доступ холоду та пилюці. Сам всівся біля тієї залізяки, що вміла викрадати людей з інших світів, а Валю посадив до себе на коліна і почав легенько заколисувати. І як же радісно було, що він не постраждав, і так хороше поруч з ним, що Валентина остаточно погодилась стати Ертіною і вжитися у цей світ. А він наче відчув її згоду - зрадів, притиснув до себе ще міцніше.
Тоненька рука наче сама випросталась з-під ковдри і торкнула обличчя чоловіка, скроню, на якій червоною трояндою палахкотіло клеймо. 
— Що це? - запитала подумки.
І почула таку ж мовчазну відповідь:
— Знак приналежності до касти.
Кастове суспільство! Жах!
— Ти раб?
— Ні! Я - Вільний чоловік, а ти - Вільна жінка. На Вільних Островах всі вільні!
— Добре. - Вона торкнулася своєї скроні. - У мене немає такого?
— Тимчасово, пізніше поставимо.
— Ні! Я не хочу! - здригнулася вона.
— Гаразд, - відразу ж погодився він. - Не бійся. Зараз це все одно не на часі.
— Як тебе звати?
— Раміртан. 
Це він вимовив вголос. Красиве ім’я, звучне, дуже чоловіче. Їй сподобалось. Цікаво, що означає?
— На давньому таріоні це означає “Ворожа погибель”, - зрозумів він невимовлене питання.
Вона аж підскочила. Втім, нічого іншого він і не очікував. Жінки завжди сприймали його ім'я саме таким чином. 
Та, певно, все ж він поспішив з висновками, бо вона несподівано похвалила:  
— Чудове ім'я! Найкраще з усіх можливих! 
— Можеш звати мене просто Рамір, - запропонував він, йдучи всупереч всім таріонським традиціям. Нехай знає, що він визнає її найближчою людиною в світі, якщо дозволяє називати себе дитячим ім’ям.
Але їй цього виявилося мало.
— А прізвище? - запитала вона.
— Ім'я роду? - здивувався Раміртан.
Чого це їй знадобилося про це питати? Адже ім'я роду це тільки для документів, у приватному житті його майже не використовують. А якщо хто і вживає, он як Суон, наприклад, то тільки для того, щоб показати свою владу і продемонструвати зверхнє ставлення. Але Ертіна з іншого світу, там, напевно, все інакше влаштовано. Тому Рамір відповів:
— Са Гар. Але його краще не згадуй. Не люблю.
— Настільки паршивий рід? - здивувалась вона.
Це ж треба, відразу вгадала! 
— Найгірший з усіх можливих, - в пояснення Рамір вдаватися не став.
— А я?.. - вона хотіла запитати чи треба їй брати ім'я його роду, якщо вони одружаться, але не знала як сформулювати питання. І чи включає поняття "моя жінка" одруження взагалі?
— Ти Ертіна Ма Ар. Це найбільш розповсюджене ім'я роду на Вільних Островах. Та й ім'я не рідкісне. Серед подібних легше загубитися.
Ага! Вона зрозуміла. Це на випадок, якщо доведеться ховатися. Хм! А не все на тих Островах так радісно, якщо він передбачає подібну можливість.
— Ім'я твоє означає “Зоряне сяйво”.
Божечко, як  поетично! І хто б міг подумати? 
А може дійсно погодитися і стати його жінкою? Поряд з ним так затишно і сам він доволі симпатичний. Чорні очі, густе русяве волосся, аристократичний профіль… І губи…настільки гарні, що так і хочеться торкнутися… губами.
Виявилось, що Ертіна набагато відвертіша перед собою, ніж була Валентина. Їй майже не знадобилося часу, щоби визнати - Раміртан не просто подобається їй але й приваблює як чоловік.
— Ну от, ти майже погодилась на з’єднання, - констатував він. Потім узяв її долоньку і поцілував пучечки. - Я щасливий, але остаточної згоди чекатиму коли ти одужаєш і наберешся сил. Твоя душа дуже сильна. Вона швидко відновить джерело, а отже і тіло. І тоді ми зможемо з'єднатися в пару, як годиться.
Про джерело Ертіна не дуже зрозуміла, але запитала про інше: 
— Раміре, а скільки тобі років? 
— Тридцять два, - зітхнув він. - Старий вже. 
Середня тривалість життя чоловіків з шостої касти не перевищувала сорока п'яти років, тож не дивно, що ті кому за тридцять вважали себе старими. Але жінка з іншого світу думала інакше. Вона вважала цей вік молодим і розсміялася, бо вирішила, що Рамір жартує з нею. Сама ж дещо знітилася - зніяковіла від думки, що він, такий молодий, на повному серйозі чекає від неї згоди на шлюб. А вона ж, там, на Землі, була старшою за нього мало не вдвічі. Дурненька. Хіба важливий вік тіла? Головне - вік душі, а вона в неї молода, набагато молодша за Раміртанову. Він, з часом, неодмінно пояснить їй це.