Закон збереження щастя

Частина перша Розділ 8


Настрій у Раміртана був пречудовий. В які-то часи він не відчував голоду! 
Подивився ще разок як спить Ертіна, підіткнув їй ковдру з усіх боків і вийшов на вулицю. Вирішив сам піти до Суона. Підписати договір все одно треба, то нехай це відбудеться в репродуктивному відділі. Бо нема чого тому поганцю робити у Раміра і зайвий раз дивитися на його жінку! 
Чисте ранкове повітря аж бриніло. Від передчуття весни, напевно. Незабаром потеплішає. Дерева розквітнуть, і перша зелена поросль з'явиться попід стінами Са Гарової лабораторії, єдиної на Драконячому острові куполоподібної споруди. 
Ім'я своє Раміртанове наукове пристанище одержало зовсім не від свого нинішнього господаря, а від його батька, а історія його побудови була досить цікавою. 
Шістдесят з гаком років тому сайгарці надали Вільним вченим безкоштовний зразок своєї типової лабораторії, а також всі необхідні складові для успішної реалізації проекту. Залишалося тільки висадити зародок в підходящому місці і виростити споруду належним чином. Безумовно, вороже плем'я розраховувало вразити Вільних своїми досягненнями в будівництві і спонукати їх купувати зародки домів, та не так сталося як гадалося. Справа в тім, що жоден відділ наукового центру не побажав мати справу з сайгарською гидотою. Всі хотіли працювати в звичайних умовах, тобто в приміщеннях барачного типу, складених із цегли. Лише один Рейт Са Гар погодився на те новітнє неподобство. Втім нічого іншого знехтуваному вченому не залишалося, адже йому та його творінню - ментальній установці - не знайшлося місця в жодному з приміщень центру, а результати керівництво вимагало як від усіх. До сайгарської пропозиції він будував свою установку просто неба, тож ухопився за той купол, як за дарунок небес. Висадити зародок Рейту дозволили на околиці наукового комплексу, за віварієм, там, де зазвичай скидали відходи життєдіяльності тварин. Жоден нормальний вчений не став би працювати в подібному місці. Але Рейту не заважали ні голоси тварин, ні сморід. Завершення першого етапу росту своєї лабораторії він очікував як дива. 
От тільки вийшла будова недолугою - приземкуватою, з занадто вузькими вікнами і надзвичайно товстими стінами, і дуже скоро рости перестала. Іноземні спеціалісти пояснювали це порушенням технології вирощування, та кого вони хотіли надурити! Всім і так було зрозуміло, що нічого путнього від сайгарців дочекатися неможливо.
Отак і оселилася установка Рейта на задвірках наукового центру, у низенькому куполоподібному будиночку. Після смерті винахідника вона не цікавила нікого майже п'ятдесят років, тож і будиночок стояв занедбаний. Раміртан, як почав працювати, майже півтора роки доводив його до ладу всередині і назовні. Це прийшлося робити самому, оскільки помічників він не мав. Багато чому довелося вчитися на ходу, але результатами він пишався - і вікна сам засклив, і подвір'я розчистив, і стіни побілив, і меблі зробив із викинутих ящиків з-під лабораторного посуду. Та що там казати, він навіть найнеобхідніший атрибут - портрет Великого Дракона - сам при вході намалював.
Хоча установка займала в приміщенні майже весь вільний простір, у Раміртана було там все необхідне для життя - і тапчан, щоб перекемарити вночі, і стіл з табуретом, і пластина, щоб воду підігріти і навіть власна артезіанська скважина з помпою. Лабораторію свою він любив навіть дужче ніж кімнату в бараці і частенько залишався тут ночувати.
І все ж Ертіні тут не місце. Тільки-но зведеться на ноги, треба забирати її в гуртожиток. 
А найбільш нагальна потреба для неї зараз це одяг. Де його роздобути, поки жінка не має статусу, Рамір не знав. Суон приніс її вчора голісінькою, хоча кожному з його підопічних належало бути в сорочці. Звичайно, Рамір може віддати їй свій минулорічний робочий костюм, він ще не зношений, але той буде на неї завеликий. Ох, скільки ж непередбачуваних турбот звалюється на чоловіка, коли у нього з'являється жінка!


***


Науковий центр займав досить велику територію і йти Раміртанові було далеченько. Розмірковуючи про свої справи, він вийшов на відкритий простір між віварієм і рештою будівель.  Ця галявина зазвичай використовувалася як посадковий майданчик для гвинтограва на якому в центр прибувало високе керівництво. Рамір саме ступив на доріжку, що йшла від посадочного місця до головних корпусів, коли це сталося. Те, що вже кілька годин бриніло у повітрі, раптом перетворилося на гучний гул, що йшов з-під землі. Доріжка ні сіло, ні впало, здригнулася, спучилася і вирвалася з-під його ніг. Раміртан впав, як підкошений. Відразу ж спробував підвестися, але знову впав, бо втриматися на ногах не було жодної можливості - навкруги все рухалося і двигтіло. А потім почали валитися будівлі. Вони з'їжджали з фундаментів, складалися, наче книжки, прикриваючись своїми розлогими дахами, розсипалися на окремі цеглини. Хмари червоного пилу вмить заповнили повітря. В ранкових сутінках, у цьому цегляному мареві, Рамір повністю втратив орієнтування. Йому треба було чимскоріш повертатися до Ертіни, а він не тільки не міг звестися на ноги, але й не знав тепер в якій стороні знаходиться його лабораторія. А підземні поштовхи все не вщухали. Раміртану здавалося, що це триває нескінченно довго. Нарешті він якось підвівся на четвереньки в порачкував у той бік, що вважався йому найбільш правильним. 
Гул і поштовхи припинились так само раптово, як і почалися. І хоча навкруги все продовжувало валитися, Рамір зміг встати. Долоні його були подряпані до крові, штани на колінах подерті. Втім, він не звертав уваги на біль. У його думках була лише Ертіна. Вона ж майже нерухома і втекти з купола жодним чином не могла, отже, при таких руйнуваннях, навряд чи залишилася живою. І все ж він вперто поспішав їй на допомогу, навпомацки відшукуючи дорогу. 
Пилюка між тим осідала. 
Рамір очам своїм не повірив коли перед ним нарешті  постав купол. Цілісінький! Неушкоджений! Він непорушно стояв серед груд каміння, які ще кілька хвилин тому називалися центром генетичних досліджень. 
От на тобі! Ніхто не бажав працювати у сайгарській будівлі, всі хотіли цегляних приміщень бо в них буцімто легше дихається. І де ті приміщення тепер? Немає! Зруйнувалися за кілька хвилин, поховавши під собою всі наукові дослідження. А сайгарський купол вцілів, жодне скельце у вікнах не тріснуло, лише двері відчинилися навстіж. 
Раміртан з усіх ніг кинувся всередину.
Вайдорі також була неушкоджена, від поштовху вона впала на підлогу між тапчаном і столом, і це її врятувало. Адже втрати у Раміртана все ж таки були. Його унікальна установка на фундаменті не встояла, перекинулася і розсипалася на шматки. Саме стіл і тапчан затримали найважчі уламки від падіння на дівчину.
Масштаб руйнувань вражав. Рамір осягнув його тільки-но окинув оком напівтемне приміщення. Полагодити установку неможливо, адже до неї не існує ні креслень, ні інструкцій. Найважливіша деталь - керамічний шолом з двома скроневими дисками, в які були вживлені безцінні літанієві кристали,  розлетілася на дрібнесенькі черепки. Дивлячись на це Рамір зрозумів, що його наукову кар'єру віднині закінчено, адже він, як вчений, без установки нікого не цікавить. Здивувався, наскільки не суттєвим йому це здалося, і поліз під стіл витягати Ертіну, яка з усіх сил намагалася вилізти самостійно. 
Між уламками, які густо всіяли підлогу, Рамір помітив ті самі дорогоцінні кристали, але не кинувся їх підбирати. Це було не настільки важливим. Нехай собі лежать, позбирає потім. Наразі головне - Ертіна.
Хвала Зорям, вона не забилася, бо впала з тапчана разом із ковдрою. Рамір схопив її в обійми, леліяв на руках, притискаючи до серця, шепотів щось, чи то мудре, чи то ні, і розумів, що вона відчуває те саме, що й він - запізнілий переляк, радість, бо він поруч, і неймовірне полегшення від того, що вони обидвоє живі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше