Частина перша Розділ 6

Прокинувся наче щось штовхнуло його. До світанку ще далеко, і чого не спиться? І Ертіна відкрила очі. Дякувати Зорям, не пусті. Перелякані, стривожені. Це нормально. Переляк - здорова реакція на перенос. Вона зараз нічого не розуміє і мало що пам'ятає. Раміртан обережно обійняв її, пригорнув до себе, намагаючись заспокоїти. Спробував об'єднати їх свідомості, але вона відсахнулася і почала гарячково обмацувати себе - обличчя, голову, груди, живіт, межиніжжя. Вигук, схожий на стогін, зірвався з її вуст:
— Не я… не я… - неначе хриплий пташиний крик звучали незрозумілі слова, які, втім, не потребували перекладу. Жінка себе не впізнавала!
Раміртан був проти ментального насильства, але зараз не вбачав іншого виходу. Трошки зарано прокинулась Ертіна. До того ж, як виявилось, душа, відірвана від живого тіла, це зовсім не те, що безхозна, витягнута з безодні. Вона чудово все пам'ятає і з першої хвилини цілком усвідомлює себе. А Раміртанові зовсім не потрібно, щоб жінка скомпроментувала його перед Суоном, який має незабаром прийти. Тож він припинив її крики ментальним наказом, а потім, не чекаючи згоди, таки об'єднався з нею. Лише таким чином він міг подолати бар'єр, що стояв між ними зараз, тільки ментально здатний був повністю зрозуміти іномирянку. Та й свої думки міг донести тільки безпосередньо впливаючи на свідомість дівчини. 
Її страх, практично відчай, мав під собою об’єктивні причини. Жінка не розуміла, що відбувається і, головне, ЯК це могло статися. Вона пам’ятала їх попередній контакт і домовленість, але вони чомусь не узгоджувались в її свідомості з реальністю. Це погано! Ще вирішить, що вона душевно хвора. Треба чимскоріш припинити це. Пояснити, підтвердити реальність того, що відбулося.
— Ти знаходишся в іншому тілі і в іншому світі, - почав Раміртан. - Це я переніс тебе, бо ти моя суджена, долею призначена жінка. Ти дала згоду на перехід, пам'ятаєш? 
О! Допомогло. Відчай їй більше не загрожував.  Натомість вона підняла голову  і обвела очима простір навколо себе. Оточення їй явно не сподобалось, як і нове тіло, і вона накинулась на чоловіка:
— Ти обдурив мене! Обіцяв, що тут буде добре! А насправді… Жах! Навіть простирадла немає! І тіло таке страшне! Поверни мене негайно!
Наче на підтвердження своїх думок, вона знов торкнулася руками тулуба і почала ретельно вивчати його. Втім, і переляк її вже зник - розчинився у рішучому ментальному спротиві, який чим далі тим більше набирав сили. Ти ба, яка вперта виявилася! Справжня бунтівниця. Та нехай! З цим він вже якось впорається.
— Це неможливо, - не став таїти він правду. - Твоє тіло там померло, а душа тепер належить Таріону. Тут саме не вистачало душі для цього, ще живого, тіла. Спрацював Закон Збереження, тому я зміг так легко перемістити тебе сюди. І тут дійсно краще ніж там де ти була! - спробував вмовити її Рамір. - Це тіло потребує лише годування і незначної медичної корекції, а те було зруйноване і не здатне працювати. Навіть якби тамтешні лікарі привели до ладу твої нирки і голову, нову ногу вони тобі все одно не відростили б. А роботи калікам ніхто не дає! Ти в своєму світі все одно померла би від голоду! 
— Та чого б це раптом? Мені ще до війни нарахували пристойну пенсію! Після перемоги я взагалі не збиралася  працювати!
У Раміра аж подих перехопило від обурення, хоча він і не зрозумів достеменно, про що йдеться. Тобто як не збиралася працювати? Хіба таке може бути? Працюють всі, навіть перша каста і сам Великий  Дракон! Але розбиратися з цим треба не зараз. На цю хвилину є більш важливі питання. 
— Змирися! Вже нічого не зміниш. Ти тут. Моя жінка, Ертіна Ма Ар, дев'ятнадцяти років. Прийми це як даність. 
— Валентина! Мене звати Валентина, - не погодилась вона.
І хоча бесіда була ментальною і жодного звуку не пролунало в приміщенні, Рамір швиденько затиснув рот дівчини долонею:
— Ніколи не вимовляй цього імені вголос! Я не буду тебе так називати. Це ім'я ворога!
Поки Ертіна-Валентина кліпала очима, Раміртан с задоволенням відмітив, що іі супротив послабшав. 
— Скільки років? - перепитала вона із сумнівом. 
— Дев'ятнадцять.
Здається, це викликало у неї шок і змінило напрямок думок у протилежний бік. Ага! Там, у своєму світі, вона була набагато старшою за Ертіну! Яка ж жінка відмовиться повернути молодість? Проте з відповіддю Валентина не поспішала, продовжувала розмірковувати. Рамір не заважав. Нехай все обдумає. 
— Гаразд… - нарешті промовила вона і знову почала себе обмацувати. Спочатку ребра, потім маленькі, майже пусті мішечки молочних залоз, впалі щоки під випираючими вилицями і, нарешті, безволосу голову. 
Раміртан мовчки чекав.
— У мене що, рак? Хіміотерапія? Щось з ногами? 
Іншосвітові медичні терміни нічого не говорили таріонцю, але він зрозумів, що її турбує. 
— У цього тіла майже рік не було свідомості, - пояснив Рамір. -  Його погано годували і доглядали. Коліна заціпеніли від нерухомості. В іншому ти здорова.
— Вона перебувала в комі? Майже рік? Зрозуміло… Це ж не ти вбив дівчину, щоб підселити мене?
— Ні! Звичайно ж ні! - обурився Раміртан. -  Як ти тільки могла подібне  припустити! Я жодним чином не був причетний до знищення зв'язків між її корою та підкоркою! Це тіло дісталося мені випадково.
— Гаразд, - знову зітхнула Ертіна. - Я спробую призвичаїтись… але жінкою твоєю бути категорично не погоджуюсь. Цього мені ще не вистачало! Я ж тебе щойно вперше побачила!
Але Рамір все одно зітхнув з полегкістю. Нехай хоч так! А через хвилю почув:
— Їсти хочу.
Він розірвав контакт і пішов готувати той супчик, що задумав раніше. 
Ертіна з'їла аж чотири ложки ріденької м'ясної кашки і знову задрімала. А Рамір не втримався і доїв те, що залишилося в бляшанці. Зорі, як же смачно! Прокинеться, він неодмінно приготує їй ще. М'яса такого в пакетах ще кілька банок є.

***