Частина перша Розділ 3

Заснути Рамір так і не зміг, не давала спокою та душа та їх несподіване злиття. Крутився він з боку на бік майже годину, потім встав і пішов у дім дарів. Необхідно було отоварити продовольчі картки. 
Взагалі, зробити це треба було ще на початку декади, але Рамір дуже не любив стояти у черзі, от і відкладав похід за харчами з дня на день. Тим часом підїв усе, що мав вдома. 
Звичайно, наприкінці декади вибір продуктів обмежений, але що запропонують, те і візьме, вирішив він. Йому ж тепер і Ертіну годувати! На неї ж, поки працювати не зможе, карток не дадуть.
Біля дому дарів черги практично не було, людей тридцять стояло, не більше. Рухалася черга доволі швидко, тож Рамір прилаштувався у її кінець. 
Деякий час він був змушений слухати теревені двох своїх сусідок по бараку, які стояли попереду. Жінки відчайдушно заздрили якійсь своїй товарці, яку визнали гідною для вагітності і перевели у репродуктивний статус: 
— Кажуть, поки вагітнієш, годують досхочу, - казала одна.
— Ще й від двадцять шостої декади дозволяють не працювати! - вторила інша.
Але тут, хвала Зорям, на площі увімкнулося світло істини і балаболки змушені були замовкнути. Всі повернулися до великого екрану, де саме почався випуск новин і з'явилася Гелія, загальновідома провісниця істин. Спочатку вона розповідала про досягнення Вільного народу на ниві колонізації Вільної Землі, потім звернулася до таріонських справ. Мова зайшла про харчі які надіслав на Острів Великого Дракона Дім Кейтар. Кілька днів тому Раміртан на власні очі бачив прибуття великої партії гуманітарної допомоги (саме так кейтарці називали ті продукти, що надсилали Вільним). Тоді майже всі працівники наукового центру вибігли подивитися на мануб, що прилетів з ворожого стану, бо такого величезного небесного чудовиська вони не те що ніколи не бачили, але і уявити собі не могли.
— Не потребуємо ми нічого від Дев'ятки! - проголошував з екрану беззубий дядько, жбурляючи в море одну за одною кейтарські банки. - Вони віддають нам лише те, що самим не потрібно і нічого доброго в тих харчах немає! Погане воно! Живіт від нього болить! Не їжте, бо невідомо якої отрути вони туди напхали!
На площі збиралося все більше народу, люди слухали світло істини і голосно обурювалися ворожими Домами, які винайшли новий спосіб шкодити Вільним. Рамір теж дивився на екран, але голова його була зайнята власними думками. 
"Красива жінка Гелія, - думав він, милуючись дикторкою. - І матір'ю виявилася хорошою. Еліль пощастило народитися саме від неї". 
Особисто Раміртан з Гелією ніколи не зустрічався, а живцем бачив лише один раз, мигцем, в день зачаття їхньої дитини, але знав про неї все, що було в загальному доступі. 
Належала красуня до найвищої касти і була, в молоді свої роки, коханкою самого Великого Дракона. Тому і злетіла так високо, а по закінченні кар'єри ще й дозвіл на дитину одержала. І не простий, а з правом самостійно обирати дитині батька. Чому вона з мільйонів чоловіків виділила Раміртана Са Гара, останнього зі знехтуваних, було незрозуміло, але Служба чистої крові несподівано схвалила цей вибір. 
Ті часи Рамір пригадував із задоволенням. Цілих чотири декади до зачаття він отримував посилене харчування. Дефіцит його маси за цей період скоротився до восьми процентів. Ніколи в житті він не почувався настільки здоровим та сильним. Тож нічого дивного, що і дочка його народилася здоровою. Її показали Раміру на тридцятий день життя, коли стало остаточно зрозуміло, що дитина житиме. З того часу батько її не бачив. Та й мати, напевно, теж, бо всіх без винятку дітей на Вільних Островах утримували в центрах дитячого виховання і навчали за єдиним планом, щоб уникнути негативного впливу батьків. Хоча, це треба неодмінно зазначити, Гелія слідкувала за розвитком дитини, ще й Раміртану періодично надсилала звіти вихователів і зображення донечки які раз на півроку робили для особистої справи. Вона зовсім не зобов'язана була це робити, як і взагалі пам'ятати того, хто надав їй матеріал для зачаття, але, в силу своєї шляхетності, чинила саме так. І Раміртан був їй за це безмежно вдячний. 
Перший негаразд з дитиною відмітили у трьохрічному віці. Саме тоді Гелія повідомила, що Еліль практично не розмовляє. Ну не можна ж вважати мовою ті окремі вигуки, які вона інколи видає? Раміртан дуже стривожився, але вдіяти нічого не міг, адже він не знав навіть в якому з центрів виховання перебуває його дитина. Звідки Суон То Мар дізнався про проблеми Еліль, Рамір і гадки не мав, але ненажерливий тхарок [пацюк] з репродуктивного відділу мав рацію. Якщо Еліль не заговорить найближчим часом, вона підлягатиме вибраковці. І час збігає стрімко. Дівчинці скоро виповниться чотири роки.
А Гелія, між тим, перейшла до міжнародних новин:
— Дім Аймір майже повністю завершив евакуацію населення на свою колонію. Артем Сайгар, очільник рятувальної місії, сказав, що піде зі свого острова останнім, після того як буде евакуйовано всіх мешканців. Це, безперечно, брехливе твердження. Із донесень нашої розвідки стало відомо, що на Аймірі залишають майже двісті охоронців. Хоча що там охороняти незрозуміло, хіба що руїни їхніх  чудових палаців?
ВІльний народ, що зібрався на площі, аж зайшовся від реготу. Звідусіль посипалися коментарі:
— От і добре, що забираються геть! Скоро Таріон буде нашим!
— Двісті охоронців? Та ми їх враз порішим!
— Ох, якби ще шарденці та сайгарці всі пішли… А з охороною ми би впоралися!
"От дурні люди, думав Рамір. - Якщо сайгарці всі підуть, хто буде обслуговувати наші Ворота? Хто відправлятиме людей на Вільну Землю? Ми і так за планом евакуації відстаємо від інших Домів. Це добре, що нашим островам руйнівні катаклізми не загрожують, а якби було інакше?"
— А харідійці, подейкують, зі свого острова все до останнього гвинтика вивезли, там і поживитися нема чим…
Це, звичайно, вважалося таємницею, але всі знали, що план Великого Дракона у тому і полягає, щоб заволодіти відразу двома планетами. Для цього треба було лише дочекатися, поки всі інші Доми підуть з Таріона, а самим залишитися тут. Не всім народом, звичайно, а лише частиною населення, достатньою для експансії. 
Усім Вільним, і навіть шостій касті, була надана можливість вибирати: залишитися чи піти. Багато хто побажав зостатися. Он Гелія, наприклад. Про своє рішення вона повідомила особисто, з екрану світла істини. Безліч  шанувальників послідувало прикладу популярної красуні і відмовилося від евакуації. Ну і Рамір вирішив залишитися разом з нею та Еліль, адже ближчих за них людей в його житті не було.
— Термінова звістка з Дому Сайгар, - продовжувала Гелія. - Сайгарці теж тікають з планети прискореними темпами. Вулкан Танотар продовжує вивергати в атмосферу велику кількість попелу. Колиска мудріших майже повністю похована під ним. Про денне світло на Сайгарі та оточуючих островах вже і не мріють. Сьогодні там знову стався землетрус. Значних руйнувань не помічено, але залишки населення в паніці. Море все далі відступає від сайгарської столиці. Незабаром тим, хто залишився, не вистачатиме води. 
Бідосю сусідів Вільний народ зустрів радісними вигуками. Про те що і Вільні Острови вже котрий рік потерпають від кліматичних негараздів, ніхто з присутніх не згадав. Та й навіщо? Підтоплення родючих земель це ж не землетруси? Коли всіх трясе нещадно, Вільні Острови залишалися нерухомими. Чи це не свідчить про те, що саме Вільний народ обраний Зірками, щоб панувати над Таріоном? Це питання Гелія також не обійшла стороною, і вже вкотре запевнила своїх глядачів, що їм, обраним, нічого не загрожує, а негаразди скоро закінчаться і харчів у всіх буде в достатку, бо незабаром почнуться поставки з Вільної Землі.
Тим часом черга Раміртанова підійшла і його пустили у дім дарів. Як він і передбачав, наприкінці декади полиці з продуктами були майже порожні. Йому перепало лише два овочевих набори, за теперішню і минулу декади, бо тоді не було такого в наявності, мішечок ліофілізованої риби, і велика упаковка сайгарських сухарів, що мали назву "макарони". Сухарі ці були не смачні, як в сухому, так і в розмоченому вигляді, але Рамір і їх взяв без заперечення. Нічого ж іншого все одно не запропонували, а Ертіну годувати чимось треба. Раміртан зітхнув і став складати продукти в заплічник. Знову більшість його карток залишилися невикористаними! 
Стара жінка, яка керувала видачею продуктів, раптом торкнула його за руку. Занадто вже худим видався їй цей чоловік. 
— А може візьмеш кейтарський набір? - спитала вона. - Ти не слухай дурниць, немає там ніякої отрути і всі продукти свіжі. Ми з дівчатами тільки їх і їмо останніми днями. І ніхто не захворів, навпаки...
Так, Рамір знав, що ворожу їжу ніхто не хоче брати, а працівниці дому дарів можуть одержати за власні карточки тільки те, що наприкінці декади не розійшлося. За цим дуже пильно стежать, тому-то на цю роботу погоджуються переважно старі і безсилі жінки, які не можуть заробити собі більш пристойного харчування.
Жінка, що пропонувала таку дивну річ безсилою не виглядала, і Рамір погодився. Зрештою, у Суона Ертіна і того не отримувала, тож на перший час їм згодиться будь-яка їжа, якою б недоброю на смак вона не була. 
Розподільниця з задоволенням прокомпостувала всі його талони і винесла аж чотири великі пакети доверху набиті різноманітними пакуночками, баночками і коробочками. Одночасно стільки їжі Раміртан в житті не бачив. Все це навіть у його мішок не влізло, довелося ще й в обох руках нести. 
Вийшовши на площу, він поглянув на годинник, що блимав під світлом істини, і з жахом зрозумів, що запізнюється і не встигає занести додому продукти. Треба мерщій мчати на роботу! Бо якщо вчасно не відмітиться у стража-енергетика, то літанієвого живлення на ніч йому не дадуть, а без нього перенос неможливий. Ох, хоч би глайд, що йде до наукового центру, сьогодні не спізнився!