Частина перша Розділ 2

З батьком своїм Раміртан Са Гар особисто знайомий не був, хоча документ про походження мав і, на відміну від більшості співвітчизників, міг простежити свій родовід на кілька тисяч років вглиб історії. Його народження було частиною експерименту, влаштованого Великим Драконом в пику ненависним сусідам.
Як стверджували підручники історії, технологію зберігання генетичного матеріалу, сайгарці, закляті вороги Вільного народу, запозичили десь у паралельному світі. Знайшовся серед них такий умілець, що проник за Межу, повернувся звідти неушкодженим, ще й жінку для себе там вкрав. Потім він скинув з престолу свого батька-правителя, захопив владу і запровадив на Дев'яти Островах кілька незаконних потойбічних знахідок. Іншомирянські технології підвищили народжуваність у Дев'ятці до такого рівня, що Драконячі діти злякалися і зробили все, щоб і собі заполучити ті знання. Мандрівками в інший світ Вільні не заморочувалися, а технологію кріозаморозки просто поцупили у сусідів. І були, звичайно, в своєму праві! Адже Вільні також потерпали від нестачі людей, а винні в тому були саме ті кляті сайгарці. Був-бо у них такий прилад, що викликав страшні хвороби і впливав на доброчесний люд, позбавляючи його тяги до жінок, і використовували вони його саме проти Вільного народу, незважаючи навіть на те, що і собі шкодять.
На відміну від сайгарців Великий Дракон про свій люд завжди дбав. Ще й хитрим був як справжній дракон. Здобувши у ворога технологію зберігання чоловічого біоматеріалу, він не кинувся відразу збільшувати кількість населення, а провів довготривалий науковий експеримент. Раміртан Са Гар і був одним із його наслідків. Його народження мало довести, що законсервована чоловіча сперма повністю зберігає свої генетичні властивості протягом багатьох десятиріч. 
Експеримент було визнано вдалим, Рамір народився не просто схожим на свого батька, але й вспадкував його ментальний дар.
Звичайно, Рамір був не єдиною дитиною яка народилася від чоловіка, що помер задовго до зачаття нащадка, але йому, на відміну від інших, "пощастило" особливо - його пращур був сином правителя ворожої держави, того самого, якого скинув з престолу Першопроходець. Тому підвищену увагу до своєї персони він відчував протягом усього життя.
Від коронованого дідуся і давно померлого батька Раміртану дісталося прізвище Сайгар, тобто Са Гар, як воно звучало на справжньому таріоні, мові Вільного народу. Це ім'я, не гірше ніж клеймо, робило з Раміра зацураного вигнанця, чиє місце - на найнижчому щаблі соціальної драбини. От і одержав він в день свого повноліття вирок, що відніс його до найбільш чисельної шостої касти. До цієї категорії належали люди з не високим інтелектом і без ментальних здібностей, звичайні роботяги, яких навчали лише самому необхідному.  І якби не милість Дракона, з Раміром теж так було б. Однак, як згадувалось вище, Дракон дбав про всіх своїх дітей, а за Раміртаном споглядав особливо пильно. Тож його незвичайна обдарованість не залишилася непоміченою. Рамір, як і його батько, виявився ловцем душ, умільцем, не просто рідкісним, а  на даний момент, єдиним у своєму роді. Навіть сайгарці не мали подібного менталіста! Отже, попри найганебніший соціальний статус, сайгарському нащадку була дарована можливість одержати освіту і спокутувати провини своїх пращурів, працюючи на благо Вільного народу.
Крім дару Раміртану дісталася у спадок установка ментального проникнення, створена колись його батьком. Саме її Рамір і взявся налагоджувати відразу після розмови з Суоном. Незважаючи на свій вік, а машинерія була старшою за свого нинішнього господаря аж на тридцять років, працювала вона бездоганно. Жоден перенос не зірвався через її несправність. А що результати були не надто вражаючими, то це Раміру навіть в провину не ставили. Керівництво цілком влаштовував показник його роботи. 
Використовувалась установка для переносу душ з позасвіття у тіла таріонців позбавлених особистості. Спочатку, ще на стадії розробки, на неї покладалися величезні надії. Всі сподівалися, що переміщені душі стануть невичерпним джерелом корисної інформації. За допомогою технологій, запозичених з іншого світу, можна було б легко підкорити всі дев'ять ворожих Домів, але вийшло не так. З невідомої причини машина переносила свідомість ловця не в сучасність паралельного світу, а в його минуле, на сто з гаком років назад. А кому потрібні технології сторічної давнини? Усунути цей дефект так і не вдалося, але добре, що машині знайшлося інше застосування. За її допомогою Раміртан вихоплював з безодні щойно загиблі іншомирські душі і підселяв їх у тіла позбавлених особистості злочинців, щоби ті, оклигавши, могли працювати. А що не пам'ятають вони майже нічого зі свого минулого життя, не мало значення.
Слухняно виконуючи накази, Рамір, між тим, плекав власні плани, мріяв, як і його дядько Першопроходець, викрасти собі жінку з Землі. Тобто душу для неї. І не мертву, а живу!
Отже Рамір, не афішуючи це, продовжував експерименти з проникнення в інший світ. Він приходив туди не в тілі, а лише свідомістю, і продовжував шукати підходящу душу, ту саму, що потрібна була особисто йому.

***

Рамір під'єднав живлення, надів важкий керамічний шолом з двома великими скроневими дисками, переконався, що датчики торкаються шкіри і запустив процес переходу. Справа пішла, як завжди, швидко. І Раміртан, оскільки все одно вже вліз за Межу, вирішив відвідати знайдену нещодавно душу і подивитися на тіло якому вона належала. Треба ж перевірити, чи все у них гаразд? 
Знайдена душа була яскравою, добре розвиненою і молодою. А от тіло… воно було набагато старшим за душу і практично зруйнованим. І дивно, що іншосвітові цілителі, незважаючи на повну безперспективність, намагалися врятувати його. Навіщо таке чинити Раміртан не розумів. Навіщо утримувати душу біля тіла, якщо організм все одно не здатний відновитися в мірі достатній для роботи? Втім, поки що їх дії співпадали з планами Раміртана. Йому ж потрібна була жива душа? І час на пошуки донорського тіла. А тоненьку цівочку сили, що іншосвітові лікарі вливали у зв'язок душа-тіло, розірвати, коли прийде час, буде не так вже й важко. 
Згідно концепції життя Вільних, людину, яка потрапила у скрутне, з медичної точки зору, становище, треба не лікувати, а чимскоріш спровадити до Зірок. І як би не було шкода постраждалого, залишати живими непрацездатних не дозволялося. Це розцінювалося як знущання над здоровими членами суспільства і суворо каралося. Лікарі на такий випадок завжди мали при собі спеціальну швидкодіючу отруту.
А от за Межею жінку лікували, не дивлячись ні на що. До того ж успішно, роздери їх дракон! - ниточка, що поєднувала тіло з душею за добу потовщала. І це Раміртану зовсім  не сподобалось, бо він вже вважав цю душу своєю. Вона йому надзвичайно підходила! 
Він наблизився до своєї довгоочікуваної знахідки і спробував доторкнутися. Сподівався таким чином дати знати про себе, адже душі цього світу його зазвичай не помічали. Але ця раптом сама подалася назустріч і несподівано з'єдналася з ним! Все відбулося настільки швидко і легко, що Рамір спочатку сам собі не повірив. Ментальне злиття? Єднання душ? Така неймовірна рідкість, і сталася з ними? Тобто вона дійсно його вайдорі? Він не помилився!
А в наступну мить таріонець вже дізнався і про війну, що охопила іншосвітовий Дім, і про місто на березі великої річки де мешкала та жінка, і про страшну зброю, що зруйнувала її дім і скалічила тіло. А ще про те, що у неї в рідному світі не залишилось жодної близької людини, здатної торкнути душу, тому вона так зраділа появі іншосвітового приходька.
З'єднання перервалося несподівано. Не з душею, з іншим світом. Свідомість Раміртана викинуло на Межу, а далі він вже сам вибирався з безодні, доклавши усіх своїх ментальних зусиль. Хвала Зорям, виліз! І на цей раз вцілів!
Перше, що Рамір зробив, отямившись, це оглянув установку. З нею було все гаразд, могла б працювати і далі, якби не вилетів запобіжник. Перепади енергії - звичайна справа на Вільних Островах, особливо якщо користуєшся загальною розподільною сіткою. Ось тому і не любив Раміртан працювати вдень, коли енергії на всіх не вистачає, а на час особливо важливої роботи замовляв для себе індивідуальне енергозабезпечення. Він виключив прилад, зачинив лабораторію і подався додому, відпочивати перед відповідальною роботою. 
Мешкав Рамір на околиці столиці, у типовому бараці для шостої касти. Іншого житла йому не дозволялось мати за статусом. Але, з огляду на свої наукові заслуги, він мав привілей - окрему кімнату з вікном, підлогою і навіть дверима - майже палац в порівнянні з житлом для інших. Сюди він і мав намір привести Ертіну, свою майбутню дружину. 
Справа в тім, що за статусом мати жінку йому також не належало. Служба чистої крові вкрай рідко давала недоторканим дозвіл на одруження, так само як і на позашлюбних дітей. Але Рамітран все давно і ретельно обміркував. За даними обставинами він міг легко обійти всі встановлені Драконом юридичні перешкоди. 
Існувало правило за яким Вільний чоловік, здоровий і неодружений, міг в будь-який момент, не питаючи дозволу, взяти собі жінку. Але тільки з нижчої касти. Недоторкані не одружувалися лише тому, що нижче за них вже нікого не було. А от Ертіна взагалі не мала жодного статусу, навіть найнижчого! Подібна жінка системою не враховувалась, отже Раміртан мав повне право забрати її собі.