Глава 1.

Ніра зрозуміла, що з нею щось негаразд, коли раптом перестала відчувати запах дому.

Це сталося посеред звичайного робочого дня, коли сонце вже минуло найвищу точку, а повітря над квітучою долиною прогрілося настільки, що літати доводилося обережніше. Гарячі потоки піднімалися від землі, підхоплювали крила, збивали звичний ритм польоту, і Ніра вже кілька разів змінювала висоту, шукаючи спокійніших повітряних коридорів. Позаду залишилися зарості синього дзвіночника, з якого вона зібрала майже повний медовий зобик нектару, а на пилкових кошиках задніх кінцівок жовтіли дві щільно утрамбовані грудочки. Здобич була непоганою, хоча наступного разу варто було летіти трохи далі на північ, де, за повідомленнями інших збирачок, починали розквітати срібнолисті дерева.

Вулик Великої Крони вже виднівся попереду, наполовину прихований розлогими гілками стародавнього дерева. Його величезне тіло кріпилося до стовбура та трьох найтовстіших гілок, а золотаві стільникові споруди спускалися вниз нерівними ярусами, поступово звужуючись до нижніх повітряних пристаней. З такої відстані окремі будинки ще зливалися в суцільну бурштинову масу, проте Ніра чудово знала, де розташовані житлові квартали, де починаються медові сховища і в якій частині центрального осередку зараз перебуває матка.

Власне, вона завжди це знала.

Навіть перебуваючи за багато польотних відстаней від колонії, Ніра відчувала її присутність. Тонкий, ледь помітний серед інших запахів феромонний слід супроводжував кожну збирачку від самого виходу за захисну оболонку. Він змішувався з пахощами квітів, вологої землі, рослинних смол і власних виділень, але ніколи не зникав повністю. Саме за ним, разом із положенням сонця, знайомими обрисами місцевості та природними орієнтирами, вона знаходила дорогу додому.

А тепер цього сліду не було.

Ніра різко знизилася, мало не зачепивши крилами верхівки молодих дерев. Її вусики напружилися, розгорнулися вперед, уловлюючи сотні запахів, які до цієї миті спокійно співіснували у звичній картині навколишнього світу. Вона розрізняла квіти, пилок на власних кінцівках, навіть слабкий запах нектару, що залишився на покриві грудей після останньої посадки. Проте головного, того, що від народження означало для неї безпеку, належність і спокій, не було.

Від несподіванки в неї збився ритм крил.

Ніра кілька митей безладно тріпотіла на місці, а тоді опустилася на широку гілку. Кігтики міцно вчепилися в шорстку кору, чотири крила склалися вздовж спини, і вона завмерла, намагаючись упоратися з дивним відчуттям порожнечі.

Це було неправильно. Вулик стояв перед нею, сонце вказувало звичний напрямок, а в повітрі вже можна було розрізнити гудіння інших збирачок, які поверталися з долини. Вона не заблукала, не втратила орієнтації й чудово пам’ятала дорогу. Однак десь усередині, у тій частині свідомості, яка ніколи не потребувала пояснень, виникало наполегливе відчуття, що дому більше немає.

Ніра провела долонею по обличчю, обережно торкнувшись основи правого вусика. Той відповів коротким нервовим посмикуванням, і вона невдоволено загуділа. Можливо, винен пилок срібнолистих квітів, який вона випадково вдихнула вранці, або надто довге перебування на сонці. Збирачки іноді поверталися з польотів виснаженими, перегрітими чи отруєними рослинними виділеннями. Для таких випадків у медичних комірках завжди тримали спеціальні поживні суміші.

Вона розправила крила, перевірила їхній рух і знову піднялася в повітря.

Щойно Ніра наблизилася до Великої Крони, стало трохи легше. Знайомі форми вулика заспокоювали, а звичний рух тисяч крил створював навколо нього рівномірне гудіння, яке вона пам’ятала з першого дня після виходу з розплідної комірки. Уздовж зовнішніх стін тягнулися повітряні коридори, відокремлені один від одного гнучкими перегородками. Одними збирачки вилітали назовні, іншими поверталися, треті використовувалися для транспортування важких вантажів. На відкритих майданчиках працювали охоронниці, а нижче, біля широких вентиляційних отворів, групи робочих синхронно рухали крилами, підтримуючи циркуляцію повітря всередині споруди.

Зовнішній захисний шар ледь помітно мерехтів на сонці. Він огортав увесь вулик, повторюючи нерівні обриси його конструкцій, і ставав видимим лише там, де світло падало під певним кутом. Ніра пройшла крізь нього майже не відчувши опору, однак відразу помітила, як по її тілу пробігло слабке поколювання.

Зазвичай оболонка впізнавала мешканок Великої Крони без жодних затримок. Система розпізнавання реагувала на склад їхніх покривних вуглеводнів та інших хімічних сигналів, а відомості про кожну особину зберігалися в живій сенсорній мережі вулика. Цього разу мембрана затрималася на частку миті довше, ніби перевіряла її повторно.

Ніра не встигла надати цьому значення, бо на посадковій платформі її вже зустріла Тарі.

— Нарешті! Я думала, ти вирішила переночувати серед дзвіночників, — привіталася та, простягаючи вусики назустріч.

Тарі була трохи нижчою за Ніру, з темнішими хітиновими пластинами на плечах і густим кремовим опушенням навколо шиї. На лівому крилі в неї залишався невеликий шрам після невдалої посадки під час грози, через який вона тепер трохи розвертала корпус у польоті. Обидві починали службу в розплідних залах майже одночасно, разом навчалися обробляти воскові комірки, а згодом перейшли до збирання ресурсів. Тарі звикла багато говорити, швидко рухатися й постійно встрявати в чужі справи, проте Ніра давно навчилася розрізняти за цим невпинним потоком слів щиру турботу.

— На південному схилі вітер змінився, — відповіла Ніра, намагаючись не показувати свого занепокоєння. — Довелося облітати старі дерева.

Тарі наблизилася, щоб звичним коротким дотиком вусиків обмінятися запаховим привітанням, але раптом зупинилася. Її вусики напружилися, трохи піднялися, а тоді повільно розійшлися в сторони.

— Ти де збирала нектар?

— На східному лузі, біля дзвіночників. А що?

— Дивний запах.