90 глава

- Міло… - розпочав Влад, хвилюючись, але не відводячи від мене погляду. - Моя кохана Міла. Коли я вперше тебе побачив, то зрозумів, що ти особлива. І я не помилився. Ти справді неймовірна. Ти - найбільший дар, який подарувало мені життя. Кожна хвилина поруч із тобою наповнює мене щастям. Я безмежно тебе кохаю! - Він зробив глибокий вдих і продовжив:

- Я хочу бути для тебе опорою, другом і коханим водночас. Я намагатимусь щодня дарувати тобі усмішки, робити тебе щасливою. Підтримуватиму тебе у всьому й допомагатиму здійснити кожну твою мрію. Я хочу разом із тобою пройти все життя: і радість, і труднощі. Хочу прокидатися поруч і засинати, знаючи, що ти - моя.

Влад на мить зупинився, дістав чорний оксамитовий футляр, став на одне коліно, і моє серце в цей момент завмерло.
- Чи станеш ти моєю дружиною?

Я дивилася в ці неймовірні зелені очі й не могла повірити, що це відбувається насправді. Голос Роми лунав десь далеко, зал завмер у тиші, а Влад сидів переді мною в очікуванні. Я не могла вимовити жодного слова. Вперше в житті в мене з’явилися сльози радості й щастя. Я лише почала кивати головою. Влад зрадів, але не піднімався.

- Так! - майже прошепотіла я.

Хлопець різко встав, поцілував мене й підняв на руки, закружляв, немов ми були самі у всьому світі. Потім обережно поставив мене на землю й витер сльози з моїх щік

- Обручку одягни, бо ще втече! - почула збоку голос Олега, який йшов з квітами до нас. А за ним вихором летіла Іра. Вона так накинулася на мене, що я думала, що задушить. Рома завершив пісню і теж йшов до нас.

- Подруго, вітаю!!! - продовжувала душити мене подруга.

- Відпусти мою наречену. - Влад знову мене обійняв і одягнув каблучку, яка підійшла ідеально. І як лише розмір вгадав?

- Покажи. - не заспокоювалася Іра. Ми разом почали детальніше роздивлятися її, при штучному освітленні вона неймовірно сяяла. З білого золота. Великий камінь був по центрі і оздоблений маленькими навколо.

- Ельза, я не міг це пропустити. - підійшов і обійняв мене і лише зараз я побачила, що за Ромою, який майже був біля нас, позаду йшли Єгор та Ліля. Я почала плакати ще сильніше, ми давно не бачилися і було неймовірно приємно, що вони всі тут. Ліля мене привітала, ми разом ще поплакали, а останніми підійшли хлопці. Ті, хто був поряд в найтемніші часи. Єгор швидко привітав і відійшов, а з Ромою ми так і продовжили стояти. 

- Мала, не плач! - обережно витер сльози. - Ти скоро будеш схожа на панду! - я не змогла стримати посмішки.

- Мені все одно! - відповіла я.

- Я знаю. - Влад забрав квіти в моїх руках. Потів Рома взяв мене за руки. - Я щасливий, що в тебе з'явився Влад. - і подивився погрозливо на нього. - Вірю, що ви будете щасливими. - я продовжувала плакати. - Але не думайте, що здихалися мене. Я завжди буду твоїм другом. Ми пережили багато всього, сподіваюсь надалі буде все лише приємне і хороше. - друг поцілував мене в щоку і знову обійняв, погладжуючи спину. Я побачила за його спиною шокованого Олега. Тільки зараз я зрозуміла, що не знаю чи вони знайомі, що тут Іра, з якою він хотів познайомитися.

- Все. Відпускай її. - втрутилася Іра. - Нам треба носики припудрити. - Ми взяли Лілю і пішли. Мене всю трусило. Подруга підправила мій макіяж і собі трохи теж, бо хоч і приховувала, але теж пустила, не зовсім, скупу сльозу. Ліля не очікувала, що Влад нас всіх збере разом. Розповіла, що просив Рому допомогти, Іра, звісно, сама вирішила приїхати, але вони і так планували її запросити. Влад забронював їм номери в готелі і проплатив, через що хлопці були незадоволені. Я усвідомила, що Влад не вчора це спланував, і розуміла чому був зайнятим. Було приємно, що він запросив дорогих мені людей. 

- Я все зняла на відео! - серйозно промовила Іра. - Щоб мали що нащадкам показати! - ми розсміялися і невдовзі повернулися за столик. Я сіла біля Влада, Ліля біля Єгора, а для Іри залишили місце між Ромою і Олегом. Останній часто кидав неоднозначні погляди на подругу, але вона була неосяжною китайською стіною.

    Це був найкращий вечір за дуже довгий період мого життя. Ми багато жартували. Олег зізнався, що трохи не розумів моїх стосунків з Ромою, всі його підтримали. Але це було неважливим. Не обійшлося без тоста від Олега, це ставало традицією, ні одне застілля не проходила без його слова.

- Шановні наречені. - розпочав несподівано він. - Я зараз, безмежно щасливий, що маю відношення до вашої лавсторі. Дякую Ірі, яка тоді так вчасно зламала собі руку, - і поглянув на неї ніжним поглядом, - бо без цих незначних деталей, мого друга, не вразила б стріла купідона. - ми всі розсміялися. - Це доля! Не інакше! Як ще пояснити, те що він знайшов її в іншому місті, та ще й впізнав. За вас, друзі! - всі підняли келихи. 

    Я неодноразово дивилася на всіх за столом і знову усвідомлювала, як мені пощастило з друзями. Ми домовилися, що Іра і Олег будуть свідками на весіллі. Точніше, вони поставили всіх перед фактом. Якось дивно було думати про майбутнє весілля і, взагалі повірити, що я наречена.

   "Дорогі читачі, дякую, що читаєте цю історію, незабаром буде кінець. Дякую, що залишаєтеся зі мною!"