88 глава

    Ситі і задоволені ми вирушили далі, але чим ближче ми були до Рівного, тим настрій її ставав похмурішим. Я хотів обійняти і забрати весь її біль собі, якби це було можливим. Вона не жалілася, не скиглила на життя, не кричала чому так. Вона просто тихенько в собі проживала втрату за чотирилапим другом. Її очі знову стали холодними і порожніми як небо в грозу. Ніякого проблиску на промінчик сонця. Я мовчав. Слова були зайві. Просто тримав її руку, а Міла дивилася у вікно, ніби там були відповіді на її запитання.

    Квартира зустріла нас порожньою пусткою, навіть звичний аромат лимонів зараз не відчувався. Атмосфера відповідала настрою дівчини. Я вкотре зрозумів, що саме жінка створює атмосферу в будинку. І я зараз не про порядок і чистоту, а відчуття, енергетику і настрій, який панує в домі.

 Дівчина  стояла в коридорі і не збиралася роздягатися чи знімати взуття. Міла ніби прислухалася з надією почути стукіт кігтів по підлозі. В цей момент вона була на межі. Я мовчки притулив її щосили до себе і вона почала плакати. Їй було це необхідно.

- Ходи до мене! - я не запитував. Іншого виходу не бачив. Ця квартира не стане колишнім гніздечком, яке ми так цінували. Вона затихла на якусь мить і мовчки пішла взяла декілька речей. На неї було боляче дивитися. Було враження, що весь біль який вона тримала всі попередні дні і від якого відволіклася, зараз накрив її з головою. Майже в тиші ми дісталися до моєї квартири, вона невпевнено пішла до єдиної рамки з фото, яка стояла у вітальні.

- Не думала, що хлопці займаються такими дрібницями. - злегка посміхнувшись, тихо промовила. Це було фото, де Іра нас сфотографувала, коли ми зібралися в клуб.

- Для мене це не дрібниця. - серйозно відповів я. - Коли ми тоді посварилися, це єдине що в мене було пов'язане з тобою.

- Такі щасливі тут... - з сумною посмішкою сказала та поставила рамку на місце і пішла в душ. Не таким я уявляв перший візит її сюди. Але головне, що ми разом. Вдвох якось легше пережити все.

Холодильник в мене був порожнім, тому я замовив декілька улюблених страв Міли, але не був впевненим, що вона буде їсти. Речі з дороги самотньо чекали в коридорі, але бажання розбирати їх не було. Вирішив знайти чисту постільну білизну і замінити її, хоча мені не завжди вдавалося правильно запакувати ковдру. Я впорався з подушками, застелив простирадло і на цьому робота зупинилася.

- Дай сюди. - Міла забрала в мене з рук вимучену ковдру і все зробила сама, але все ще мовчала. Не любив такі моменти, коли вона закривалася в собі. Боляче спостерігати, коли дорога тобі людина, по-троху, віддаляється. 

- Нам потрібно поговорити. - сказав, коли вона порізала вареника на кілька шматків, але їсти не збиралася. Вона підняла на мене очі і майже прошепотіла.

- Про що? - я не знав як їй правильно донести свою думку і плани щодо неї.

- В тебе є якісь плани на майбутнє? - Міла подивилася на мене, здавалося, з повним нерозумінням. Очі забігали, вона відкинулася на спинку стільчика.

- Швидше мрія. - якось важко промовила вона.

- Можна дізнатися яка?

- Розумієш... - їй кожне слово давалося важко. - Я хочу стати реабілітологом. - я не знав як на це реагувати, а вона, дивлячись на мене, спостерігала за реакцією. - Я після закінчення коледжу не змогла піти далі. З собаками в гуртожиток не можна, а квартири у великих містах орендувати для студентки було дорого. - вона на якусь мить затихла, а потім знову продовжила. 
- В мене є дві квартири, які зараз здаються. Хочу одну продати і навчатися далі. - Потім, опустивши голову, вже невпевненіше додала. - Ти не раз натякав на майбутнє, на дітей. Але я не знаю чи ти готовий мене чекати так довго. 

- Я, правильно розумію, що навчатися ти можеш у Вінниці? - вона здивовано подивилася. - Я не буду чекати тебе. Я буду поряд. - присів біля неї і обійняв за ноги. - Ти ж знаєш, що я в Рівному тимчасово. Тут майже все готово, можу залишити  на помічника і поїхати. Мене тут тримаєш лише ти. - вона дивилася на мене своїми неймовірними очима кольору грози і починала плакати. - Ну чого ти? - витер її сльозу. 

- Але ж ти хочеш сім'ю! А я не знаю чи готова її тобі дати. - дурненька. Вона не розуміла, що моя сім'я це вона. Я посадив її собі на коліна і обійняв, немов дитину.

- Я хочу бути з тобою. А діти? - я зробив невелику паузу. - Діти обов'язково будуть. Навіть якщо з'являться раніше, то є моя мама, можна найняти няню. - вона підозріло подивилася, але промовчала.

- Є ще дещо...

- Що? - спокійно запитала.

- Гадаю, поки ми в Рівному тобі краще переїхати сюди. - я відчув як вона напружилася.

- Мені страшно. - прошепотіла.

- Знаю. Але так буде краще.

    Я видихнув. Все складалося добре. Загалом в Рівному її нічого не тримало. Ми ще пошукали в інтернеті які умови потрібні для вступу, вирішила які речі будемо забирати з квартири, помріяли трішки і заснули.