87 глава

       Влад

    Коли матір зателефонувала, що приходила Марго і вони пішли разом кудись, в мене всередині все охололо. Трясця! Чому сьогодні? Ще день і вона нас би не застала. Я вискочив з офісу і летів як ошпарений, я боявся. Марго - хитре стерво. Я не знав, якою вона стала за всі ці роки, але дуже боявся, що може нашкодити моїй дівчині. Хто зна, що вона може наговорити чи скоїти? А якщо Міла повірить? Ці думки не виходили з моєї голови. І знадобилася добра хвилина, щоб зрозуміти що відбувається, коли побачив Петрука і Мілу, що заходили в кондитерську, я абияк припаркувався і поспішив до них. Моя дівчина виходила з холодним поглядом, в очах була сіра гроза, яку я боявся зачепити.

- Її є кому проводити! - крикнув до хлопця, але його це не злякало. Він посміхаючись підійшов до мене і привітався.

- Не забудь про моє маленьке прохання! - звернувся до Міли, віддаляючись від нас.

- Яке прохання? - не витримав я. На її обличчі не було і натяку на тепло чи любов, дивилася впевнено в очі, ніби я накосячив і вона все знає.

- Не скажу. - впевнено відповіла. А мені несила було вже терпіти. 

- Марго? Що вона тобі сказала? - майже прошепотів їй.

- Що ви вчора помирилися і вона кохання всього твого життя. - її голос був рівним, сказала все на одному видиху і опустила очі.

- Це неправда! - майже крикнув їй, підскочив, щоб обійняти, але вона ступила крок назад. - Ти їй повірила? - я злякався. Вона була так близько, але не дозволяла торкнутися до себе.

- Ні. - я видихнув. - Не повірила. Але ти теж мені не віриш. - дивилася в мені у вічі, а в самої сльози виступали. - Ти хоч раз бачив себе в дзеркалі, коли ревнуєш? Я колись казала, що боюся тебе в такі моменти. - я обережно підійшов і витер сльозу.

- Я можу злитися на всіх, але не на тебе. - намагався пояснити. - Я ніколи не нашкоджу тобі. - руку легенько розмістив на потилиці, погладжуючи її, і не відчувши спротиву, міцно обійняв. - Дякую, що не повірила їй. Я так боявся. - шепотів їй і цілував.

- Це було не складно. - трохи заспокоївшись відповіла. - Від неї був такий шлейф парфуму, що якби ви вчора бачилися, я б зрозуміла. - я засміявся. 
- Що смішного я сказала? - ображено запитала, поглянувши на мене, - Це тобі сьогодні пощастило! - її брови склалися в одну лінію. - Якщо на наступний раз я внюхаю на тобі жіночий аромат - то каструю на місці. Зрозумів? - додала з усією серйозністю. Я посміхнувся, виявляється моя спокійна Міла вміє теж ревнувати. 
- Ти мій! 

- До ж того весь і без залишку. - дівчина боляче щипнула мене в районі ребер, я відсторонився, схопився за причинне місце болю.

- Ти ще жартуєш? - розізлилася вона і знову обійняла.

    Ми ще трохи постояли, порозмовляли ні про що і рушили в квартиру, де мама полегшено видихнула, побачивши, що ми не посварені. Невдовзі ми поїхали.

- Виспалась? - дівчина невпевнено відкрила очі. - Нам ще дві години залишилося.

- Може перекусимо? - сонно запропонувала вона.

- Давай в МакДональдз?  Ми скоро будемо біля нього. -  я не мав уявлення, де в Житомирі можна було нормально поїсти.

- Сто років там не була. - вже енергійніше відповіла.

    Я люблю коли такий заклад, як МакДональдз, знаходиться окремо, а в Житомирі він знаходився в торговельному центрі, але на смак це не вплинуло.

- А не зарано ще морозиво їсти? - я переживав, щоб вона не захворіла.

- Зараза до зарази не пристає! Не знав? - ну як їй відмовити, коли вона так мило морщить свого носика.

- Моя кохана зараза!