85 глава

    Як тільки побачила Влада - відразу заспокоїлася. В його обіймах я вже почувалася як вдома. 

- Як все пройшло? - тихо запитав.

- Не знаю! - спокійно відповіла. - Артур ще щось розповідав, коли я втекла від них.

- Петрук погодився його вислухати? - здивувався той. Я лише кивнула і продовжила горнутися до хлопця.

- Мені Олег розповів про Марго. - я підняла голову і поглянула йому в очі. Він трохи відсторонився і якось важко відповів.

- Це ти тому його вранці покликала? - я кивнула. - Вона не має для мене значення. - Влад взяв мене за руки і почав гладити їх. - Просто боюсь, щоб вона тобі не нашкодила. Тому вирішив завтра їхати назад в Рівне. До того ж тобі на роботу через три дні.

- Я тобі довіряю. - тихо сказала йому. - Лише хочу, щоб на наступний раз ти зі мною ділився такими речами. - він мовчки обійняв.

- Гадаю Артуру потрібно більше переживати. - посміхнувшись сказав він. - Якщо для Лізи хтось розповість... - я розуміла, що він мав на увазі.

- Він спрацював на випередження. - перебила його я. - Він їй вже розповів. 

     Ми ще трохи так постояли, і він запросив мене на обід, але я відмовилася, вказуючи на свій зовнішній вигляд. Мені на сьогодні вистачило вражень, тому хлопець замовив доставку.

- Він погодився! - залетів в кабінет задоволений Артур, коли ми майже закінчили обідати. Я навіть злякалася трохи. - Не знаю як, але твій план спрацював. - звернувся до мене.

- Та не було ніякого плану. - не витримала я. - Просто думала, якщо ти продовжиш наполягати, то нічого не зміниться. - пояснила, але його настрій не змінився.

- На всі умови погодився? - перепитав Влад, привітавши його дружніми обіймами.

- Замість одного року погодився лише на шість місяців, але я намагатимуся за цей час знайти йому заміну. - він присів до нас на диван і випив мій сік.

- Ей. Ти нормальний? - обурилася я, вказуючи на мою склянку.

- Пробач. Не подумав. - він повернувся до нас і вже серйозніше продовжив. - З мене сьогодні вечеря. Петрук теж буде. Відмови не приймаються. - адресував це Владу і вискочив з кабінету.

- Це що було? - не розуміючи запитала, Артура таким я ще не бачила.

- Ти йому допомогла! - якось з сумом промовив Влад. - Я гадав, що ввечері ми прогуляємося вдвох.

    Здається, не судилося мені побачити Вінницю цього разу. Черговий вечір, який нам не судилося провести разом. Погода була чудовою, природа оживала, душа раділа, до того моменту, коли бачила когось з собакою, особливо з вівчаркою. Ні, я не заздрила, просто черговий раз розуміла, що свого Тайсона вже не побачу. Тут було легше. Незнайоме місто, нові люди, навіть ця перепалка з Артуром мене відволікла. І страшно було подумати, що буду відчувати коли приїду. Схоже - час здійснювати свою мрію і йти навчатися далі, тільки тепер в мене є Влад і я не знала як це реалізувати.

    Влад попередив, що запізниться трохи, тому я не поспішала зі зборами. Одягнула чорну сукню, єдину, яку взяла з собою, нанесла легкий мейкап, підкресливши очі, часу було вдосталь, тому накрутила волосся, вклавши його великими хвилями. 

- Ти замерзнеш в цьому плащі! - констатував Влад, коли побачив мене. - Ввечері холодніше сьогодні. І вітер здійнявся.

- Не переживай. - заспокоювала його. - Я ж не буду кілометри долати в такому вигляді. Мені лише до машини дійти треба. - але він не заспокоївся. Накинув на мене ще свою куртку і в такому вигляді ми пішли до автівки. Дороги я не знала, але коли ми зупинилися біля ТРЦ, то зрозуміла, що прибули не до ресторану. Я мовчки запитально поглянула на нього.

- Нам ще дітей народжувати. - впевнено озвучив і вийшов з машини. Я сиділа і шоковано кліпала очима, поки він не відкрив для мене дверцята.

- Ми запізнимося! - продовжуючи сидіти, відповіла я.

- Нічого страшного не станеться. - роздратовано видав хлопець. - Ми просто купимо тобі пальто. - я хотіла заперечити, але він продовжив. - Сонце, я розумію, що ти не з тих дівчат, які вилазять на шию своєму партнеру. Але дозволь мені, хоч іноді, турбуватися про тебе. - І з усмішкою додав. - І якщо швидко впораємося, то запізнимося не дуже критично.

- Шантажист. - вирвалося в мене. Я розуміла, що це нормально, коли хлопець купує щось дівчині, але я боялася звикнути і стати залежною. 

    Прийшовши вже в третій магазин в ТРЦ "Мегамолл", ми нарешті обрали, те що задовольнило нас двох. Бордове пальто, довжини нижче коліна, яке люб'язна дівчина-консультант запропонувала першим, дивлячись на мене і не прогадала, а потім запропонувала ще шарф, який сюди дуже пасував і якби ще вона запропонувала шапку-балаклаву, то Влад взяв би і її, щоб надійно закутати мене.

- Які ви пунктуальні! - зустрів нас роздратований Артур. 

- Людмила, Вас сьогодні не впізнати. - привітався блондин, намагаючись поцілувати мою руку.

- Це зайве! - швидко забрала долоню я. Влад міцно обійняв мене за талію, коли тиснув йому руку, а Матвій дивився на ліву руку, розміщеній на мені.

- Ти зробив замовлення? - перепитала я в Артура, щоб відволіктися. Ще в дорозі ми йому повідомили, що нам замовити. 

- Так. І апельсиновий сік, якого я позбавив тебе сьогодні теж. -  посміхнувся мені, обіймаючи. Я помітила, що тут всі вітаються обіймами, до яких я не звикла.

- Знайомся - це моя Ліза. - відпустивши мене швидко підійшов до дівчини, яка вочевидь, поверталася з туалету. Русяве волосся, милі риси обличчя і величезні блакитні очі. Зросту вона була, приблизно як я, але її прикрашав, вже добре помітний животик, який підкреслювала біла в'язана сукня.

- Дуже приємно! - почала я першою і подала руку.

- Мені теж. - посміхнулася дівчина і обійняла однією рукою. Для мене це було дивним. Я мало з ким обіймалася, а з вагітними вперше в житті. Ми з Владом сіли навпроти Артура з Лізою, а перед нами, на чолі нашого столу був самотній Матвій. Атмосфера панувала приємна, ресторан мені сподобався. Все в світлих тонах, десь ненав'язливо грала приємна мелодія, на столах були білі скатертини, а м'які диванчики світло-бежевого кольору надавали особливого затишку. Сьогодні ніхто не вживав алкоголь. Не знаю чому, але мені це подобалося. З Лізою ми лише перекинулися декількома фразами, а так лише слухали, в основному, чоловіків. А Влад цілий вечір не відпускав мене. Петруку, було помітно, що ці двоє друзів йому подобаються і загалом вечір закінчився на позитивній ноті.