84 розділ

    За зачиненими дверима квартири Влад одразу кинувся на мене, так було кожного разу, коли його накривали ревнощі. Мені здавалося, що він доводить собі чи мені, що я його. Але мені було приємно відчувати себе коханою та бажаною в його обіймах. Ніч, яка була лише нашою. Два тіла, які не могли насититися одне одним... Я лежала в хлопця на грудях, слухала його рівне дихання і відчувала як б'ється його серце. Заснути не могла, щось сталося, але він мені не розповів, я не з тих хто накручує себе, та чомусь хотілося знати, чому наприкінці вечері градус напруги зріс в них трьох. Тому вирішила розпитати в Олега, до нього достукатися було найпростіше.

    Насмажила на сніданок млинців, відправила свого коханого на роботу, попередивши, що очікую Олега в гості. Він підозріло поглянув, але нічого не сказав. 

- Привіт, Ельзо. - привітався хлопець. - В честь чого збори? 

- Налисники з сиром будеш? - з порогу запропонувала я.

- Ще запитуєш? - задоволено посміхнувся. Він сів за стіл, і взявся за їжу. Наминав за дві щоки, задоволено посміхаючись. Що ще треба чоловіку для щастя?

- Завезеш мене до Артура? - спокійно запитала.

- Без проблем. - він здавався розслабленим. 

- І що ти думаєш про вчорашнє? - він здивовано поглянув на мене, а я дивилася з очима повними страху.

- Ти про що? - здивовано перепитав.  

- Мені Влад про все розповів. - збрехала я. - Я не знаю, що мені робити.

- Та нічого робити не треба. - рішуче відповів. - Вірити Владу. Він тебе любить, а вона хай йде туди, звідки прийшла. - якщо раніше я думала, що можливо Артур щось сказав, то сьогодні ще якась дівчина з'явилася.

- Хто вона? - Олег зрозумів, що проговорився, погляд змінився. На обличчі з'явилася якась неприродна усмішка.

- Так ти тому мене покликала? - я мовчки кивнула. - От я ідіот. - я посміхнулася. - Але ж ти хитра.

- Далі приховувати немає сенсу. - поставивши чай перед ним промовила. - Розповідай!

- Та нема чого розповідати. - здався він. - Марго, його колишня, приїхала. Артур вчора сказав, коли ти вийшла. Він її десь бачив, коли вона до них приходила. Він наказав охороні не пускати її, а потім він подумав, що вона якусь діваху попросила, щось йому залишити, коли тебе побачив. - я йому повірила, і заспокоїлася. Владу я довіряла, Олег теж брехати не вмів.

- Дякую! - тихо промовила. Олег лише похитав головою.

    Хлопець пішов чекати мене на вулицю, а я почала збиратися. Якщо вчора я була схожою на неповнолітню, на думку Артура, то сьогодні пасти задніх теж не буду. Одягнула світлі джинси, білу футболку з милим кактусом, яку вкотре подарував Рома. Він завжди купує мені все, де зустрічає кактуса. Намалювала ледь помітні стрілки, нафарбувала вії, заплела два колоска і привіт мій перший курс. Накинула легеньку куртку і вийшла на вулицю. Олег не стримував себе від сміху.

- Ти хочеш, щоб казали, що Артур в офіс школярок водить? - не соромлячись сміявся він.

- Ну ти не перебільшуй! - та він продовжував сміятися. - Набери Артура, я хочу з ним поспілкуватися.

    Виїхали ми з гарним настроєм. По дорозі я попросила Артура нічого не згадувати про те, що він хотів  найняти Петрука, якщо він все ж з'явиться. Я не знала чи це спрацює, але думала, що якщо більше тиснути, то спротив відповідно теж буде більшим. Артур був не в захваті, але все ж погодився. Олег пішов зі мною, він хотів побачити реакцію Артура. На місці я зустріла вже двох охоронців: один новий, іншого вчора бачила. І блондина, який був вже на місці і тримав в руках підставку з трьома філіжанками кави.

- Ти завжди так одягаєшся? - не втримавши посмішки запитав той і підійшов до нас.

- І тобі привіт. - байдуже відповіла йому.

- Матвій. - представився хлопець і подав руку.

- Людмила. - коротко відповіла, але руку не потиснула. Потім Петрук потиснув руку Олегу, який на диво, був дуже мовчазним.

- Ти все ж вирішила прийти? - запитав хлопець і кидав погляди то на мене, то на Олега.

- Це ж ти порадив нам закластися. - повернулася всім корпусом до нього. - Тепер я тут. Маю повне право. - відповіла поглянувши у вічі. Незабаром підійшов Артур. Охоронці не зводили з нас очей, ледь стримуючи посмішки, Артур важко зітхнув, побачивши мене, прикрив обличчя рукою, ніби ховався від сорому і привітався з хлопцями.

- Ти це спеціально? - з посмішкою запитав Артур.

- Ага. Дядя, то для тебе. - він розсміявся. - Вчора тобі було не так смішно! - зауважила я. Сьогодні все повинно пройти на веселій ноті.

- Слон і Моська. - втрутився Олег, не стримуючи посмішки. - Добре тоді. Я поїхав. - він знову потиснув руки хлопцям на прощання і обійняв мене, погладжуючи спину.

- То що? Ідемо? - поглянувши на нас двох запитав Артур. 

- Пригощайтеся кавою. - Запропонував хлопець. Артур взяв собі.

- Я не п'ю каву. - спокійно відповіла і стала ближче до Артура.

- Це прикол такий? - перепитав блондин. - Ти ображаєшся за вчорашнє? - в голосі чулося роздратування.

- Вона її, дійсно, не п'є. - втрутився Артур. Я на нього подивилася шоковано. - Мені Олег вчора казав. -  Ніяково відповів той.

- А Олег твій хлопець? - не заспокоювався блондин.

- Ні! - відповіли одночасно з амбалом.  - Ідемо кудись на чай. - звернулася до свого екскурсовода, ігноруючи наступні питання Матвія. - З тебе тістечко! Гід, підозрюю, з тебе нікудишній. 

- Як скажеш. - сьогодні він здавався більш розслабленим.

-  Мені здається, чи ви сьогодні поводите себе інакше. - запитав блондин.

- Не здається. - відповів Артур і ми мовчки рушили далі. Майже в тиші сіли за столик і Артур пішов робити замовлення.

- Я щось масштабне пропустив? - знову запитав Петрук.

- Чому ти прийшов? - прямо запитала. Він цього не очікував.

- В нас з Артуром свої справи. - коротко відповів і переможно поглянув в очі.

- Наскільки я знаю - ти вчора відмовився від його пропозиції. - він уважно дивився на мене. - То чому ти тут?