83 глава

     Міла

В тому, що це був Артур, я вже не сумнівалася. Я мовчки, не відриваючи погляду, сіла навпроти нього. Олег, не розуміючи нічого намагався нас заспокоїти.

- Артур? Міла? - почав розмахувати руками поміж нами. - Що з вами?

- Не лізь! - майже одночасно крикнули ми з Артуром. Що відбувалося далі між Владом і Олегом мене не цікавило, я бачила лише пару карих очей, які дивилися на мене зверхньо. Хочеш пограти в дивоглядки? Будь ласка! Я тобі це влаштую. Я терпелива.  Незабаром його це втомило, але він не здавався. Офіціант підходила, але хлопці просили її зачекати. На фоні цього двометрового амбала, я виглядала як метр з кепкою, навіть коли ми сиділи. Але морально, я не вважала себе слабкою, тому хотіла залишити останнє слово за собою. 

- Вибач! - почав Артур. - Я був неправий. - здався. Його обличчя набуло розслабленого вигляду, а голос здавався лагідним, ніби легенький вітерець в літню спеку. Але я сиділа незворушно Він думав, що після його короткого вибач я заспокоюсь, але помилився. 
- Що ще? - майже крикнув двометровий амбал, він знову пильнував своїми карими очиськами мене, ніби я маю надати пояснення, та ще й бажано в письмовому вигляді.

- Нічого. - спокійно відповіла.

- Але ти теж молодець! - не здавався Артур. - Я ж не знав, що ти тут. Побачив якусь малолітню, що йшла до Влада і втрутився. - він закипав, його губи підтягнулися в тонку лінію, в очах читалося обурення і несприйняття ситуації.

- Ти чекаєш медальку? - я намагалася відповідати спокійним голосом. - А ти не молодець? Чого на людей кидатися? - в Артура вже вилиці ходором ходили, йому моя компанія явно не подобалася, але вдавати, що все нормально, бо це друг Влада я не могла.

- Ти не могла сказати, що ти його дівчина? - вже спокійніше запитав, його погляд став м'якшим.

- А ти б повірив? - продовжила я.

- І звідки я мала знати, що ви знайомі? - теж спокійніше запитала.

- А чому б нам не випити? - Олег не знав, як нас примирити. Як я зрозуміла, це два друга, серед яких Артур мовчазний, а Олег постійно розбавляє цю парочку своєю харизмою і позитивом.

 Ми всі зробили замовлення, я обрала собі вино і качку в апельсиновому соусі, а хлопці замовили коньяк і стейки. Влад хотів піти зі мною поговорити, але я запевнила його, що все нормально, а тим часом Артур коротко розповів Олегу, про інцидент, який стався вранці.

- Ви знаєте, що ми посперечалися? - звернувся амбал до хлопців.

- Ні, - спокійно відповіли і зосереджено чекали продовження.

- Я їй винен екскурсію офісом. - Влад з Олегом не змогли втримати посмішок.

- Не хвилюйся. Я не прийду. - сказала я, а сама уявила як це виглядатиме. Видовище було б ще те.

- Але прийде Петрук. - серйозно відповів Артур.

- Не зрозумів?! - перепитав Влад. В очах, де щойно був веселий настрій, з'явилася лють.

- А що тут незрозумілого? Він мало слиною не вдавався сьогодні. - в цей момент Влад напружився, стиснув губи, а руки склав у кулаки, що кісточки побіліли.

- Це той блондин? - невимушено запитала і взяла хлопця за руку, щоб заспокоїти. Артур кивнув. - А він вам потрібен? - амбал коротко розповів мені хто він такий і що він від нього хоче, а я тим часом розмістила руку Влада на своєму стегні і накрила своєю. В очі дивитися не хотіла, нічого хорошого я там не знайду.

- Після твого, навіть не знаю як це назвати... Одним словом, коли ти пішла він сказав що приєднається до екскурсії. - промовив на одному видиху і запив алкоголем.

- Мені здається, чи десь там здалеку до мене летить прохання від самого пана Артура? - хитро посміхнувшись запитала. Артур опустив очі, що доводило, що я маю рацію. А потім серйозніше додала. - А з чого ти взяв, що він завтра погодиться? 

- Не знаю. Подумав, може мені вдалося б його переконати. - вже спокійно почав Артур, його настрій змінився. Якось потух. Було надто помітно, що він розраховував на цього Петрука.

- Сумніваюсь! - відповіла. - Артур поглянув на мене, ніби очікуючи пояснень.

- А серйозно. - втрутився Влад. - На твою думку, чому він не погоджується? Я бачив твою пропозицію. Не думаю, що це через фінансову сторону? - Він підсунувся на диванчику максимально близько і обійняв мене, не відпускаючи.

- Не знаю! - гаркнув той. - Якби я не знав, що розмовляю з тим самим Матвієм Петруком, то не повірив би. Він, навіть, не дивився на пропозицію, йому було все одно на все.

- Ти себе в дзеркало бачив? - втрутилася я. - Судячи, по тому, що я бачила йому не сподобався особисто ти. - Артур поглянув на мене з повним нерозумінням. - Він веселий, живий чоловік. Він тебе сьогодні виводив на емоції, а ти стояв як статуя і розбирався зі мною.

- Вона може бути права! - втрутився Олег. - Знаючи тебе.... - вони замовкли.
 
- Я прийду завтра! - впевнено озвучила я. В очах Артура читалося німе запитання

- Навіть не думай! - погрозливо сказав Влад. Він весь напружився, в очах з'явилася злість. 

- Чому ти завівся? - поглянула на нього сердито. - Ми вже це проходили. Я прийду завтра, поряд буде Артур. Чи ти мені не довіряєш? - запитала зі злістю, мені його ревнощі не подобалися. Я не розуміла його реакції.

- Добре. - взявши себе в руки відповів. - Але якщо він хоч пальцем до тебе торкнеться...

- Владе, якщо він її зачепить пальцем, то боюсь твоя дівчина залишить його без того пальця. - вставив свої п’ять копійок Олег. Артур здивовано поглянув на друга. - Ти ще багато про неї не знаєш? - переможно прокоментував той, і розплився в задоволеній посмішці.

- А у вас є кафетерій чи щось типу цього? - спокійно запитала, ходити і слухати Артура в мене бажання не було. Вони мовчки кивнули. - Тоді завтра поведеш мене туди.

    Далі намагалися розмовляти на нейтральні теми. Олег смішив нас всіх. А я сиділа без настрою. День був незрозумілий, і до того всього Влад знову втратив контроль. Між нами з Артуром відчувалося напруження, він час від часу підозріло дивився на мене, але я вдавала байдужість до цього. Вирішувати зараз стосунки сенсу не було. Я вийшла до туалету, щоб зібратися з думками, а коли повернулася, побачила, що Влад напружений, очі бігають, уникаючи мене. Артур з Олегом теж мовчали. Рівень напруги помітно зріс. Я цього не зрозуміла.