81 глава

    Міла

Влад поїхав на роботу, а я вирішила прогулятися поблизу. Вчора мене розважала Алла Вікторівна, а сьогодні вирішила зробити це сама. Одягнула спортивний костюм лавандового кольору, волосся зібрала у високий пучок, підфарбували вії і все. Зателефонувала мамі Роми з Єгором, заспокоїла її, тому, що вона переживала, коли дізналася, що я сюди їду. І неквапливо поверталася назад.

- Кохана, я забув документи. Можеш винести їх водію? - подзвонив знервований Влад.

- Так, я через хвилин десять буду в квартирі. - З квартири знову перетелефонувала уточнила чи це точно вони, він описав мені автівку, в якій водій має приїхати і я пішла на вулицю не перериваючи дзвінок.

- Все, я на місці. - відзвітувала хлопцю.

- Не хочеш до мене приїхати?  - вже спокійніше промовив Влад. - Побачиш де я пропадаю. - Я посміхнулася. Мені було приємно, що він скучив.

- Гарна ідея, але не сьогодні. В мене вигляд не дуже презентабельний. - і це була правда. 

- Сонце! Ти в мене завжди красуня. В мене через три години нарада. Я б не проти перед цим поцілувати тебе. - я знову посміхнулася, після того, як в мене загоїлася рана після видалення зуба, Влад мене постійно цілує. Став залежним від поцілунків.

- Гаразд. Тільки забіжу рюкзак візьму.

    Коли я їхала Влад мене проінструктував, обіцяв залишити в охорони мені пропуск і продовжив працювати. Водій виявився приємним чоловіком років п‘ятдесяти. Сказав мені, що я принесла йому удачу, бо замість очікуваних тридцяти хвилин дороги по заторах - ми впоралися за п’ятнадцять. 

    Я вийшла перед високою будівлею, яка чомусь нагадала мені торговельний центр. Влад на п’ятому поверсі. Це все що я мене зараз цікавило. 

    Дістала телефон, щоб йому зателефонувати, але він виявився повністю розрідженим. Я засмутилася. Можливо він не чекав мене так рано, але іншого виходу не бачила як просто піти. На першому поверсі був пропускний пункт, я підійшла до охоронця.

- Доброго дня. - намагалася бути ввічливою. - Я до Владислава Князевича! Він... - але закінчити мені не дали. Я почула голос якогось чоловіка за кілька метрів.

- Чому Ви сторонніх пускаєте? - сердито майже крикнув він. Так. Я, м'яко кажучи, не вписуюсь в загальну атмосферу, але яке він право так себе поводити? Я повернулася до цього нахаби. Високий шатен з карими очима, в класичному костюмі, дивився на мене як на комаху, яка його дратує. Поруч з ним був блакитноокий блондин, який був одягнений в блакитну футболку поло та джинси, виглядав більш врівноваженим. 

- Я перепрошую. - звернулася до двометрового непорозуміння.

- Кириле, що неповнолітні роблять у нас? - знову звернувся він до охоронця, ігноруючи мене. Моєму обуренню не було меж. 

- Здається це не Ваша справа! - обурилася я.

- Дівчинко, тут люди працюють і не потрібно відволікати їх. - не затикався він.  Хлопець з ним намагався його заспокоїти, але шатен вирішив самоствердитися за мій рахунок. 

- Послухайте. - намагалася достукатися я. - Мені потрібно до Князевича. З Вами чи без, але я туди зайду. 

- Покажіть документи! - сердито наказав. Поряд проходили люди, дехто залишався спостерігати як це двометрове непорозуміння намагалося мені щось довести.

- Я зобов’язана? Ви з поліції? - не збиралася вестися на його умови. Документи Влада в крайньому разі і в охорони залишу.

- То може ти і справді неповнолітня? - вже з усміхом промовив. 

- А вам не все одно? - я склала руки на грудях. - Дядя, то не ваша справа. - чомусь вирвалося в мене. 

- Тебе не пропустять! - стверджувально заявив. 

- Я все одно пройду. - стала в розслабленій позі і поглянула йому в очі. 

- Пролізеш під низом? - не приховуючи задоволення сказав. Я подивилася на турнікет, який без пропуску не ворухнеться, лізти під низом я нізащо не буду, а от перестрибнути можу.

- Якщо не пропустите, то можу через верх! - він не очікував такої відповіді, але залишати мене не збирався.

- То може зателефонуєш Князевичу, щоб впустив. - ой, давно б вже подзвонила якби телефон не розрядився. Розумний знайшовся.

- В мене телефон розрядився. - це озвучувати мені не хотілося зовсім.

- Очікувано. - прокоментував задоволено. - Ну що? Перелазь. Я подивлюся. - блондин збоку тішився нашій перепалці.

- А чому б вам не закластись? - озвучив блондин.

- Робити мені нема чого. - обурилася я. 

- Правильно. З старшими сперечатись не можна. - зверхньо сказало це ходяче непорозуміння.

- Знаєте що? ДЯДЯ! - я вже не витримала.