79 глава

- Я лише можу уявити, що Ви про мене думаєте. - мені хотілося побути з нею наодинці і все проговорити.

- Ти про що? Все добре. - почала заспокоювати мене. - Ти нічого собі не надумуй. Я бачу як Влад любить тебе і ти його теж. Це видно. Я бачу, як він змінюється в кращу сторону з тобою. Кинув палити. Знаєш яка я задоволена? Коли поруч потрібна людина, то вона всі хороші якості знаходить в тобі і витягує назовні. І навпаки. Не хочеться при тобі згадувати, але ти друга дівчина, з якою він мене познайомив. Так от: Марго його постійно провокувала, грала ним. І це було очевидно. А ти зовсім по-іншому ставишся. З повагою! Турбуєшся про нього. Він розповідав, що ти смачно готуєш. Він не так часто телефонує мені, але я бачу, що він спокійніший, щасливіший. Мені як матері цього досить. Колись ти мене зрозумієш. - я слухала і не вірила своїм вухам. В очах з'явилися сльози, які я намагалася приховати. - Ну все. Видихай! - взяла мої руки в свої. 

- Дякую Вам! - я не знала що ще сказати.

- Тобі дякую! Що любиш мого сина. Сподіваюсь він тебе не сильно ображає? - вже з посмішкою запитала.

- Ні, він у Вас чудовий. - тепер сльози виступили в неї і вона мене обійняла. Мені стало так легко на душі. Більше, мені здавалося, було нічого боятися.

- Ой добре. Ти посидь заспокойся. А я піду. Треба йти доробити дещо. - сказала жінка і пішла до кухні.

- Я допоможу. 

    Ми разом підготували все до вечері. Мені було легко і приємно там знаходитися. Через хвилин сорок приїхали Влад, Віка і дівчата.

- Ти чому плакала? - одразу запитав хлопець.

- Не переживай, все добре. - але він продовжував дивитися. - Все дуже добре! Чесно!

- Нарешті ми зустрілися! Я Віка. - обійняла мене дівчина. - Яка ти маленька! - почала розглядати мене.

- Приємно познайомитися. - відповіла їй. Вона була набагато вищою, гарна коротка стрижка, темне волосся і сині очі. Шкіра була світлішою, на відміну від смуглявого Влада. 

- Ти наречена нашого дядечка Влада? - почула тоненький голос дівчинки.

- Ні, - присіла біля них. - А як вас звати? 

- Я Аріна, - прощебетала дівчинка.

- А я Настя, - тихіше сказала молодша.

- А Міла для вас приготувала подарунки, - сказав Влад і вони побігли на пошуки.

- Вони націлені на тебе. - пояснила Віка. - Якщо втомишся - кажи. 

- Ходіть до столу, - запросила Алла Вікторівна.

    Я відчувала себе, ніби, під мікроскопом. Сестра Влада, не соромлячись, постійно розглядала мене. Дівчатка теж, але мені було цікаво за ними спостерігати. Влад намагався постійно тримати мене за руку. Алла Вікторівна наполягала, щоб я їла. Віка розповідала трохи про дівчаток, а тоді переключилася на мене.

- Влад, ми її не з'їмо, - з посмішкою промовила. - Дай їй трохи поїсти. Ти ж її не відпускаєш.

- Я нещодавно їла, тому не дуже голодна. - стримано відповіла.

- А от я поїсти люблю. Це, мабуть, найбільша наша схожість з Владом. - промовила з усією серйозністю. - Але він більший ненажера. - я лише посміхнулася. - І так… Я хочу подробиці. Як ви познайомилися? - ну цього питання слід було очікувати, але я не була до нього готовою.

- Ну… - не знала як це сказати. - Я побачила Влада, коли асистувала стоматологу, який його лікував. Потім він почав мене переслідувати, пізніше виявилося що ми раніше зустрічалися…

- Як? Коли? - не здавалася Вікторія. Влад розповів їй все, вона трохи була шокована, але подробиць їй було замало.

- Він тоді так про тебе розповідав. - почала жінка. - Мені його, навіть, шкода було. Хоча я тебе розумію... Я б теж не стала спілкуватися з психом після вечірки. - а тоді уважно дивилася в очі. - Він казав, що в тебе очі схожі на грозове небо... І це дійсно так. Такі сірі, а погляд холодний. - вона на якусь мить задумалася. - Але круто, що все так завертілося. Мій брат однолюб, - вже сумніше почала, - страждав би досі.

- Рано чи пізно все налагодилося б. - відповіла я. 

- Ти ще танцюєш? - запитала вона.

- Лише для себе.

- А для Влада? - поцікавилася Віка.

- Один раз, але приїхав Олег і все зіпсував. - скривлено відповів хлопець.

- Міла, я сподіваюсь ти мене трішки навчиш? - не вгамовувалася його сестра. Я лише мовчки погодилася. Далі Аріна і Настя покликали мене гратися і я погодилася. Дівчата принесли свої валізи, я ще таких не бачила, навіть колесика були. Ми втрьох сіли на підлогу і вони  почали показувати свої скарби. Там були герої, яких я не знала, але вони мені про них детально і з захопленням розповідали. Настя гралася лялькою, яку ми їй привезли, а Аріша захотіла пофарбувати мені волосся. Виглядали ці фарби наче крейда, тому я погодилася.

- Дівчата, сподіваюся воно легко змивається, - і розпустила пучок, в який заклала волосся, коли допомагала з вечерею.

- Так. - серйозно відповіли мені. - Нам мама ними робила кольорові пасма, але не дуже вийшло. Ого. - здивувалася, коли я його розпустила. -  В тебе таке довге волосся. 

- Як в Рапунцель! - додала молодша. І вони почали.

- А в тебе видно майже всі кольори, - прокоментувала старша.

- Це тому, що в мене світле волосся. Ви ж як на чорному папері малюєте, то теж погано видно.

- Ну так. А можна ми ще тобі обличчя нафарбуємо? - в них таке захоплення було, але я не була готова до яскравого макіяжу сьогодні.

- Давайте іншим разом, - з надією на розуміння відповіла. І почала їх розпитувати про все, щоб собі більше дізнатися і їх відволікти.