75 глава

     Прокинувся я десь о дев'ятій. Міла ще спала, тому я тихенько вийшов. Їй потрібно було добряче відпочити після вчорашніх переживань. Я почув голоси з кухні і попрямував туди. Антоніна Сергіївна метушилася біля плити, а за столом сидів Рома і вчорашній сусід.

- О, Владе. Ти вже прокинувся? - помітивши мене, привіталася жінка. - Сідай. Я млинців насмажила. Поснідаєш. - я сів привітавшись з присутніми. За столом стало тихо. Сусід дивився на мене вороже.

- Як Міла? - порушив тишу Рома.

- Спить... Вона стільки вчора виплакала. 

- Правильно. Нехай спить. - стурбовано промовила жінка. - Які у вас плани? Ви ж не збираєтеся їхати? - Запитала, уважно глянувши на мене.

- Не знаю. Я її вчора запитував, то лише казала, що хоче на кладовище сходити. - спокійно пояснив.

- І давно ви разом? - почувався голос сусіда.

- Не дуже. - відповідати йому не хотілося, але приховувати теж.

- Не схоже на неї, - прокоментував сусід.

- Вони більш як рік тому познайомилися, - промовив Рома. - Любов з першого погляду, - невимушено додав. Мені в якийсь момент стало шкода цього Сашка. Якби я побачив, що вона з кимось зустрічається, я б не знав що робити. 

- Всім привіт. - В кухню зайшла сонна Міла. Оцінивши обстановку, взяла вільний табурет і сіла між мною і Романом. Сніданок пройшов нормально, Міла, навіть трохи поїла. Сусід невдовзі пішов. А ми поїхали на кладовище. На мене з гранітного каменю дивилися дві пари очей... Я б хотів познайомитися з її сім'єю, подякувати її мамі за таку доньку. Ще вчора на фото я їх бачив  щасливими, а сьогодні тут. Дівчина не плакала. Сьогодні вона здавалася дуже сильною. Трохи прибравши на могилах, ми ще трохи посиділи і поїхали.  Дівчина неохоче показала мені школу, де вчилася, кафе, де працювала мама, квартиру в якій вони жили. Я хотів її розпитати детальніше про все, але розумів, що це буде не сьогодні.

- Залишимось ще до завтра? - запитала.

- Добре. - я був впевнений, що вона захоче залишитись.

    Протягом дня ми багато говорили. Ходили на стадіон.  Рома з Мілою  почали мені показувати, що вони раніше робили, там хіба сальто мені не показали, і щось з гімнастики і підтягування на турніках, Рома переміг, але дівчина мене вразила.

Знову згадувати дитинство, він розповідав про її, не зовсім, дівчачі вчинки. Потім грали на гітарі і співали. Виходило дуже круто. Помітно, що вони розуміли одне одного з пів слова чи навіть погляду. Міла співала, їй подобалося це. Вона ще трохи допомагала на кухні, ми з Ромою знаходили все більше тем для обговорення. Ввечері Міла вийшла з якоюсь знайомою неохоче на каву, хоча сама її не п'є, а я пішов на вулицю і вирішив сказати мамі, щоб чекала гостей.

- Мамо, привіт.

- Привіт, сину.

- Ми з Мілою приїдемо через кілька днів. - вона замовкла. - Мамо, ти мене чуєш?

- Давно пора. - зраділа мама. - Буду чекати? З Вікою говорив? Чи їй не казати? - запитала обережно.

- Скажи. Я хочу з усіма вами познайомити. - спокійно відповів. - Міла трохи переживає.

- Як не дивно це чути, але я теж. - почув як вона посміхнулася. - Ти скажи що вона любить, щоб я приготувала. - я тут трохи зам'явся.

- Це трохи проблема... - і коротко розказав мамі про смакові вподобання дівчини. Мама дуже хотіла, щоб я одружився, переживала що так і не дочекається внуків від мене. Я знайомив її лише з Марго. Після того жодного разу. Гадаю, вона зраділа, коли я остаточно перебрався жити до дівчини.

    Мілу ми з Романом забрали трішки захмелівшу. Вона так і заснула в мене на плечі в машині. Рома сміявся.

- Їй вистачає келиха шампанського, щоб заснути.

- Я вже знаю. До нас мій друг заїжджав, ми посиділи і вона ледь трималася, щоб не заснути. - ми обидва посміхнулися.

- Знаю. Вона трохи розповідала про того Олафа. Я був здивований, що вони поладнали.

- Це точно. Олег зараз за неї переживає більше, ніж за мене. - Рома лише посміхнувся.

    В будинку Міла пішла спати. А ми з Ромою ще вирішили випити пива.

- Ви завтра їдете? 

- Так, - відповів хлопцю. - Плануємо їхати до мене додому. - Рома здивувався.

- Це серйозно. З її близькими ти вже знайомий. - і вказав на себе, ми посміхнулися.

- А як щодо твого особистого життя? - не витримав я.

- Я не жаліюсь на дефіцит уваги від дівчат. Я стільки часу спілкувався з Мілкою, потім з Лілею і зараз мені з багатьма просто нецікаво. Не знайшов ще ту, з ким хотів би бути разом. - я його розумів, в кожного свій час напевно. - Тому поки так. Якщо хтось сподобається, то гадаю, ви про це дізнаєтеся одними з перших.

- А Іра? - не втримався я.

- А що Іра? Ми просто спілкуємося. В нас нічого не було. Та й напевно, якби я зробив перший крок, вона б дала мені відкоша. Вона сумує за кимось, це очевидно. - спокійно відповів. - Ти не за те переживаєш!

- Мені просто цікаво.  А що ваш сусід? - перепитав його я.

- Нічого. Він більше Єгора друг. Після смерті батька, Мілка переїхала до мами, щоб не залишати її. Мабуть вона тоді йому сподобалася. - потім посміхнувся після короткої паузи і продовжив. 
- Я якось приїхав, і був не в курсі цього всього. Мала його уникала і мама мені каже, типу, там прийшов Сашко, іди поговори з ним. Я ж думав, що якийсь там хлопець, виходжу, а там він - наш вчитель. Одним словом, дивна ситуація була. А потім на природі він сам подумав, що ми зустрічаємося. Ну він був не перший, хто думав так.
Але мама сказала, що це не так. Він знову почав залицятися. Номер просив, бо вона змінила. Але Мілка заборонила давати. От і вся історія. - це було на неї схожим, сам був в цій шкурі.

     На наступний день я прокинувся, а Міли і Роми в будинку не було. Телефон дівчини лежав біля ліжка. На кухні, вже готувала сніданок Антоніна Сергіївна.

- А де всі? - поцікавився я.

- Бігають. - спокійно відповіла. - Але скоро мають вже повернутися. Ти сідай поки що. - я був трохи здивований, ніколи не бачив, щоб вона бігала.