74 глава

- А це хто такий? - сердито спитав.

- Сусід, Сашко. - пояснила жінка. Я покликав Рому за собою в коридор і знову перепитав.

- Він наш вчитель, десь у восьмому класі прийшов. А коли Мілка після навчання повернулася сюди, то він почав до неї проявляти інтерес, так би мовити. - коротко пояснив, - Але ти не переживай. Не подобається він їй. - додав ще Рома. А я через хвилин десять вже йшов до воріт. Побачив симпатичного чоловіка, трохи старшого за мене. Який дивився на мою дівчину як кіт на сметану.

- Все нормально? - перепитав коли підійшов. Вона взяла мене за руку і кивнула.

- Знайомтесь... Влад - це Олександр Петрович, а це Влад - мій хлопець. - впевнено сказала вона. Я подав руку і він з зціпленими зубами потиснув.

- Я тобі вже давно не вчитель, - прозвучало якось ображено від чоловіка, який не переставав мене оцінювати поглядом.

- Знаю. Але по-іншому не можу, - спокійно відповіла.

- Я гадав, якщо ти і будеш з кимось, то це буде Ромка. - не заспокоювався той, а я міцніше стиснув руку, сам не розуміючи цього, Міла обережно розмістила її на талію, щоб я послабив і прошепотіла на вухо, щоб я пішов. Я вирішив довіритися і відійшов до порогу, де там і зачекав. Через кілька хвилин вона повернулася.

- Ти знову зробив мені боляче! - почала відразу вона.

- Я знаю. Пробач. - розумів, що винен.

- Ми це вже обговорювали. Пам'ятаєш чим скінчилося? - намагалася говорити тихо, щоб не почули.

- Більше такого не повториться! Обіцяю!

- Дуже сподіваюся на це! - сказала із злістю і почала підійматися по сходах. Я ще хвилину постояв і теж пішов.

- Ну як? - перепитала жінка в Міли.

- Нормально. Трохи злий, але заспокоїться. Він не очікував Влада побачити. - виглядала вона сердитою. Я знову перегнув палицю. Мені іноді здавалося, що старший у наших стосунках вона. 

- Діти, я вам постелила. - якось ніяково сказала мама Роми. - Ви живете ж разом, тому...

- Дякую, - вже лагідніше сказала Міла. - Не потрібно було. Я й сама могла.

    Кімната була, доволі, затишною. Зелені шпалери наштовхнули мене на думку, що це кімната Єгора. Ліжко було невеликим, шафа, комод і боксерська установка, теж нічого зайвого.

- Це Єгора кімната, - почувся сердитий голосок моєї дівчини, мабуть? помітила, що я розглядаю.

- Я зрозумів. Які на завтра плани? - не хотів піднімати тему про собаку, тому намагався відволікти.

- Не знаю. На кладовище до своїх сходжу і можемо їхати.

- Можемо ще залишитися, якщо хочеш.

- Побачимо. Просто я сама не знаю, що я зараз хочу. - чесно відповіла. Я її лише обійняв.

- Можемо поїхати ще до мене. - вирішив запропонувати я. - Мої вже давно хочуть з тобою познайомитися.

- Це якось неочікувано. І я ніколи не знайомилася з батьками хлопця.  - я посміхнувся.

- Не хвилюйся! В мене крута мама. А сестра не може дочекатися, коли зустрінеться з тобою. Вона після другого декрету зайнялася духовними практиками всякими і  дуже хоче відчути твою енергію, - я знову засміявся, - але ти не лякайся добре?

- Не думаю, що мене це злякає. Мені скоріше цікаво. Мені, раніше, не доводилося спілкуватися з такими людьми.

- Це добре, що не боїшся. Бо мене іноді це лякає.

- Ти рідко про неї розповідав.

- Ти не питала. 

- То розкажи зараз, - промовила, поглянувши в очі.

- Віка моя старша сестра. Вона журналіст за професією, але вийшла заміж, народила двох принцес, тому насолоджується. Ну як насолоджується? Після народження Аріші, вона займалася танцями на пілоні, а після Насті я тобі розповів. А решту, гадаю, сама запитаєш. То що поїдемо? - запитав в кінці.

- Добре. Але треба подарунки придбати. - зауважила дівчина.

- Нічого не треба. Купимо квіти і щось солодке. Цього буде досить. 

- Ну хоча б дітям, - обурено відповіла, - діти завжди чекають подарунки.

- Гаразд. Дітям купимо. - здався я. 

    Заснула вона швидко. Я ще деякий час гладив її, заспокоюючи. Важкий день закінчився.