73 глава

- Можна? - попередньо постукавши запитав. Вона лишень кивнула і я увійшов. Це була, вочевидь кімната Роми. Кілька фото, письмовий стіл, шафа, ліжко - нічого зайвого і по-хлопчачому. Я сів навпроти на ліжку і мовчки дивився. Очі червоні від сліз, опухлі, на голові хаотично зібране волосся. Вона була схожою на дитину. - Сонце, поговори зі мною. Тобі ж гірше, якщо в собі тримати. - намагався достукатися я.

- Владе, я не знаю що казати, - спокійно відповіла, - мені просто погано. 

- Я чув з кухні ти грала одну пісню спочатку, вона дуже гарна. - нехай краще грає, може їй дійсно легше буде.

- Мабуть, вона улюблена... - сумно відповіла і знову почала її виконувати. Я вперше бачив як вона грає. Гітара була старенька, я зрозумів, що це її брата. Тендітні пальці перебирали струни, здавалося, що відлунням звук розлітався по кімнаті. Сидів і заворожено слухав, а вона виливала біль через ці пісні. Потім відклала гітару в сторону і сама мене обійняла. 

- Владе, для чого я тобі? - я трохи не зрозумів про що вона. - Для чого тобі дівчина з купою проблем, з минулим, яке пригадувати не хочеться, сирота...

- Ти що? - перебив її я. - Ти чому про це думаєш? Я кохаю тебе з твоїми проблемами, чуєш? - відповів, дивлячись в очі.

- Просто я якась нещаслива...

- Міла! Ти будеш щаслива! Мусиш бути щасливою за них всіх! - серйозно сказав, а в неї знову сльози. - Пам'ятаєш, ти мені мала альбоми показати? - вирішив змінити тему я. - Ти обіцяла! Вони тут?

- Тут. Мама завжди заставляла фотографуватись і роздруковувати потім. До курсу третього фото точно є. - і  пішла кудись по фото. 

    Це була гарна ідея. Вона посміхалася, коли дещо згадувала. Трохи соромилася і це виглядало дуже милим. Там було їх не так багато, але все ж основні моменти були закарбовані. З братом вони були схожими, лише колір очей відрізнявся. Були фото і з гімнастики, і шкільні, і з днів народжень. І з Тайсоном, дивлячись зараз, то більше відчуваєш, наскільки давно він з нею. Вони ще геть діти і цей пес поряд, а зараз вона вже достатньо доросла і він досі був з нею. Фото з короткою зачіскою, то взагалі окрема тема. Я б ніколи не впізнав в тому дівчиську теперішню Мілу. Фото з Романом, багато фото з Романом, тепер видно, що вони багато часу проводили разом. І з навчання фото, Іра теж була. Вони в танцювальних костюмах і просто пов'язана якась спеціальна штука на пояс. Вона багато що коментувала і це було кумедно слухати, як вона в дитинстві бешкетувала.
    Згодом в кімнату увірвався Рома. Міла кинулася до нього. Вони обидва плакали. Я вирішив не заважати. Він провів з нею половину життя, їм було що зараз згадати. Через хвилин двадцять вони вийшли. Його мама знову накрила на стіл, але Міла знову нічого не їла. На неї було неможливо дивитися без сліз. Рома намагався розрядити атмосферу, але йому це не дуже вдавалося. На годиннику була одинадцята вечора, ми всі сиділи на кухні, коли пролунав стук в двері. Рома пішов відчиняти.

- Мала, це то тебе! Поговорити з ним? - запитав обережно, а я насторожився.

- Хто? - перепитала здивовано.

- Ну а хто до тебе може в такий час прийти? Олександр Петрович.

- Я сама. - важко зітхнувши відповіла. - Владе, якщо через п'ятнадцять хвилин не прийду, то вийди. - сказала мені і пішла.

(Коли я це писала, то думала про конкретну пісню. Якщо хочете, то можете її послухати. Композиція "Talking To The Moon" виконавець Bruno Mars