72 глава

    Ми сіли за стіл. Жінка бігала навколо нас. Намагалася змусити її хоча б щось з'їсти, але дівчина лише крутила виделкою. Згодом подякувала і пішла в кімнату.

- Владе, ти їж. А я трохи сама побуду. - і не чекаючи моєї відповіді пішла. Я залишився сидіти з мамою хлопців, яких менше місяця тому вважав суперниками. 

- У вас гарні відносини. - вирішив щось сказати.

- Вона мені як донька. Завжди мріяла, що в мене народиться дівчинка, але Бог не дав. А потім прийшла вона. - затихла на деякий час.- Вона розповідала про тебе, щаслива була... Я хочу вірити, що у вас все буде добре. Вона за життя вже настраждалася. Я, чесно, спочатку думала, що в них з моїм Романом щось складеться, але з часом зрозуміла, що ні. І Сашко бігав тут за нею, але не лежала в неї до нього душа. Тому, гадаю, якщо вже вона з тобою, то це не просто так. Ти, сподіваюсь, думаєш так само? - вже серйозніше запитала.

- Так, я її люблю і хочу бути разом. - чесно відповів. Її моя відповідь задовільнила.

- Це добре... після невеличкої паузи додала. - Я Ромі сказала, він теж має приїхати. - я, напевно, вперше сам хотів, щоб він зараз був поруч. Його присутність мала б допомогти. -  Цей собака був для неї останньою ниточкою, яка пов'язувала її з братом і мамою. Боюсь, щоб вона знову не закрилася.

- Я теж боюсь. Я помітив, що вона не дуже хоче ділитися своїми проблемами і переживаннями.

-  Коли Валя померла, її мама, Людочка вчилася. Їй було важко. - почала жінка. - Але вона не жалілася. Спочатку закрилася. Тайсона ми тоді до себе забрали, а потім вона почала працювати, щоб жити на квартирі з ним. Хотіла все сама. Пішла з головою в навчання і роботу.  - потім похитала головою.- Ті танці... - промовчала трохи.

- Я переживала. Всякі люди є, боялася, щоб не образили. Тоді вона сильно змінилася, зовсім про інші речі думала, в порівнянні з своїми однолітками. Ті півтора року були важкими для неї. Літом якось до моїх хлопців їздила, то щасливою поверталася, Тайсон тоді теж тут був. - розповідала, а в самої сльози в очах набиралися. -  Який собака розумний був... Після навчання працювала в нас в лікарні. А в мене помер чоловік, то вона тут зі мною була. Жила в мене деякий час, няньчила мене. - в цей момент я почув гітару і повернувся на джерело звуку. - О, це добре. Коли вона грає їй легше стає. Не ходи до неї зараз. Хай побуде сама.

    А я прислухався до мелодії. Вона була сумною. І слова теж були про розмову з місяцем. Як вона настраждалася в цьому житті. І не зламалася, не пішла кривою стежкою, не захотіла знайти собі хлопця, який допоможе. Моя сильна і така слабка кохана Міла.
     Антоніна Сергіївна почала трохи в мене розпитувати про роботу, сім'ю. Мені було нічого приховувати, але те, що я з Вінниці її насторожило.

- А як же ти будеш? - стурбовано перепитала.

- Не знаю, - чесно відповів, - сподіваюся її до себе забрати. А ні, то буду вирішувати проблеми в міру їх поступання. 

- Ну дивіться, діти. - а потім заставила мене поїсти. Їжа була смачна. Просто і як вдома.

- Дякую. Дуже смачно. - промовив, коли трохи поїв.

- На здоров'я. Люда теж смачно готує. Тобі пощастило. - посміхнулася до мене жінка.

- Я знаю. Вона дуже різностороння. - гордо промовив я.

- Про таких як вона кажуть: якщо людина талановита - то у всьому. Дав же Боженька талант.

    Я раніше не думав про це так. Але зараз задумався. Вона, дійсно, багато що вміла. І ми ніколи не обговорювали майбутнє. Я не знав чи є в неї мрія. Яка вона, якщо є? Що вона хоче від життя?

- А ви знаєте щось про їхнього батька? 

- Чула спочатку, що одружився і він поїхав на батьківщину до дружини. Люда про нього ніколи не згадувала. Та і з Вальою якби спілкувався, то хтось би бачив. - потім вона задумливо додала. - Мені здається, якби він з'явився, то Люда і не поглянула б в його сторону. - жінка почала прибирати зі столу, а я вирішив спробувати піти до Міли. За дверима ще було чути гітару і її голос, який час від часу зникав через сльози.