58 глава

- Ти знаєш, що ми однокласники? - я мовчки кивнув. - Знаєш про брата? - я знову кивнув. - Вона завжди була непосидюча, вчителів може і доставала часом, але вчилася гарно, тому вони її не чіпали. Поки займалася гімнастикою, то було все стабільно, а коли пішла, то що вона тільки не робила. Не знала чим зайнятися. - посміхнувся згадуючи. 
- Зазвичай брати сестер захищають, а в них навпаки. Ми тоді не дуже тісно спілкувалися, вона була морально-сильнішою за багатьох з нас. І от уяви що цей енерджайзер стає дуже тихим. Коли Льошку збив мопед... Ми тоді зі школи йшли. Я все бачив. Це було страшно. Вона так кричала, її наш вчитель тримав, було враження, що вона зараз зробить все, щоб піти за ним. Після цього Мілка змінилася. Закрилася. Стала занадто спокійною. Мені тоді було її шкода і я почав з нею ходити скрізь. Льошка був моїм другом. Тому, мабуть, відчував якусь відповідальність за неї. Якось вона спитала, чи не зможу я її навчити грати на гітарі. Ти б це бачив! Вона і гітара, біля якої треба було сидіти. Я обкладав її подушками, бо коли не виходило і вона злилася, то гатила в подушки, бо братову гітару берегла. А потім ми ходили на стадіон чи вдома і вчилися битися. Вона випускала пар.

- Я бачив! Виходить в неї класно.

- А то! Одним словом так і ходили завжди разом. Мені було з нею цікаво.  Потім вона поїхала вчитись, приїжджала ми знову грали на гітарі і билися. - після короткої паузи продовжив. 

- Вона почала змінюватися. Перетворювалася на красиву дівчину, але  я бачив друга, сестру, але не дівчину. Я розумію, що це дивно виглядає, але я тобі не суперник. Повір. Так, ми спілкуємося близько. Ми знаємо і дуже розуміємо одне одного. І дівчину я б, мабуть хотів собі, щоб була трохи схожою на неї. Але це буде не вона. Просто я хочу, щоб вона була щасливою. - сказав серйозно дивлячись в очі.

- Міла мені казала, що ви домовилися, що ти будеш знайомити тебе з своїми хлопцями. 

- Ну так. Шкода було б, якби якийсь козел їй голову запудрив. - вже з посмішкою відповів.

- І з багатьма ти так знайомився? - він якось підозріло глянув на мене.

- А сам чого в неї не спитаєш?

- Я питав! Сказала до тебе. - розмова пішла в дивне русло.

- Я зрозумів. - Важко промовив він. - ну хай сама розказує. - Ірка мені трохи розповідала про те, як ви познайомилися, - почав він. - Дивна історія.

- Яка є. - чесно відповів.

- А ти? Що скажеш ти? - серйозно запитав хлопець.

- Я її кохаю! Налаштований серйозно. Відчуваю, що це моя людина.

- Сподіваюсь, це щиро. - якось незадоволено сказав. - Постарайся її не ображати. Вона здається сильною, але це не так. Я хочу, щоб в неї все було добре.

- А що у вас з Іриною? - вирішив змінити тему я.

- Нічого. Не мій типаж. - Коротко і чесно відповів.

- Але ти їй подобаєшся! Це видно.

- Я б не погодився. Це більше схоже на гру. - він не хотів про це говорити. - Але життя мінливе, все може бути. - Хитро промовив. Ми ще трохи поговорили, я зрозумів, що Міла не така проста, як здається. Ззовні спокійна, а насправді, що відбувається в тій голові незрозуміло. Тепер я розумію, чому вона все тримає під контролем, по-іншому вона не може. Після пива в хід пішов коньяк. Язики порозв'язувалися. Рома ще розказав, що вона дуже розсудлива і дивиться на ситуацію з різних боків, тому з нею завжди цікаво. Розпитував мене. Загалом вечір вдався. Я заспокоївся. Цікаво було почути про свою дівчину стільки нового. Добре, що є люди, які її добре знають і підтримують.