54 глава

      Міла

          Субота пройшла напружено. Мені ставало гірше. Час ішов дуже повільно. Я вже не могла дочекатися понеділка чи вівторка, тоді мені повинно бути краще. Влад намагався бути поруч, але на мій стан це не впливало. Їсти могла лише через трубочку, а поїсти я люблю. Пізно ввечері, я буквально, виганяла Влада. Цієї ночі хотілося бути самій, щоб ніхто не маячив перед очима і не шкодував. В неділю сценарій знову повторився. Прийшли хлопці, вигуляли Тайсона, навіть їсти зробили і собі, і мені. Влад був якимсь напруженим. Очі постійно бігали, але він нічого суттєвого не казав. Олег пробував трохи розсмішити і іноді йому це вдавалося.

- Влад, що сталося? - почала я.

- Мені треба поїхати десь на тиждень, - сумним голосом сказав.

- В чому проблема? Їдь. Чому ходити з таким обличчям? - невимушено відповіла.

- Я не хочу тебе залишати!

- Зі мною все добре буде. Якось жила без тебе і ще не пропаду.

- Мені здається чи тобі все одно? - запитав сердито.

- Ні. Але ти ж не розважатися, сподіваюся, їдеш? - пояснила йому. - Будеш телефонувати.

- Завтра Олег ще зайде. Заразом ключі віддасть. - сказав хлопець.Тут вже я не витримала.

- Як? Ти дозволяєш мені з ним спілкуватися наодинці? - запитала з сарказмом. На моєму обличчі розпливалася посмішка.

- Ну не починай, - скривлено відповів.

- Чому це? Він прийде! Ми сядемо! Поговоримо! Зрозуміємо, що ми рідні душі і все! Доля! - не замовкала я.

- Ти курців не любиш! - різко відповів.

- Ну знаєш? Любов зла - полюбиш і курця Олафа.

- А я ще нічого такий! - підключився Олег.

- Ну от. Бачиш? Він нічого такий! - Влад лише сердито плювався.

- Я пішов. Ельза, я завтра зайду, - дивлячись на друга сказав. Я лише сміялася. Все-таки з ними було весело. Я вже звикла до цієї компанії. Влад підійшов і обійняв.

- Це на тебе не схоже! - тихо сказав він.

- Я вже тобі раніше казала, що ти мене зовсім не знаєш. - це була правда, він дещо знав про моє життя, але мене він не знав.

- Я не проти дізнатися більше! - і притиснув мене до себе ще більше.

- Коли ти їдеш? - спокійно запитала.

- Сьогодні ввечері. Якось поїдемо туди разом, познайомлю тебе з усіма. - я мовчала. Не знала що відповісти. Далеко загадувати не хотіла. 

- А ти до вихідних приїдеш? Ми обов'язково підемо в клуб чи караоке якесь. Я б хотіла, щоб ти теж був. - озвучила я.

- Намагатимусь. Не хочу уявляти, що ти будеш в клубі без мене. - я посміхнулася. 

- Намагайся, тому що я одягну щось непристойно коротке. - провокувала його я. Сильні руки міцніше стиснули мою талію, але боляче не було.

- Це заборонений спосіб! - сердито гаркнув. - Ти хоч уявляєш, щоб я хотів з тобою зробити?

- Здогадуюсь, - спокійно сказала, - але скажу тобі як і Васі. Зараз рана поки загоїться, потім будуть місячні...

- Заборонений плід солодший. - перебив мене хлопець. Мені було ніяково. - В нас багато часу попереду. Ми все надолужимо! Не сумнівайся! - сказав, дивлячись в очі і поцілував кінчик носа.
Я попливла. Не знаю куди тікав мій мозок в такі моменти, бо тіло кричало що хоче цього чоловіка.

- Ти чому затихла?

- Насолоджуюсь. Я тиждень не буду тебе бачити. Тому не заважай. - я просто хотіла насолодитися цим моментом, надихатися цим хлопцем, втонути в обіймах.

    Згодом ми лягли на ліжко і просто лежали в обіймах. В цей момент я усвідомила, що нас чекає маленька, але розлука. Відпускати не хотілося. Я хотіла бути ніжною, щоб він поїхав з легким серцем. І він поїхав. Я навіть заплакала. Стало порожньо і самотньо. Як швидко людина звикає до хорошого. Чому для нас так важливо бути з кимось? Я вперше проживала це відчуття. Хотілося вити. Але чомусь не дозволила собі цього зробити. Потрібно швидше на роботу, а там і час швидко пролетить. Ввечері попередила начальника, що в понеділок мене ще не буде, а у вівторок я була налаштована на роботу, навіть, якщо буде ще температура. Зараз сидіти в квартирі було нестерпно.