49 глава

- Зелений борщ любите? - сердито запитала. Вони кивнули,

- Ну і добре. - поки борщ грівся, я нагодувала свого чотирилапого друга. Я їсти не могла, але була рада, що готувала недарма. Робила все мовчки, говорити було боляче. Влад розумів, а на Олега я не звертала уваги.

- Готуєш ти смачно! - почав Олег, - розумію чого Влад запав, він любить смачно поїсти.

- Так і знала, що ти поїсти тільки поїсти приходиш, - промовила з посмішкою до хлопця. Влад лише ображено подивився.

- Ти поїв? Іди по пиво і топай на квартиру! - сердито сказав Влад, але той не звертай уваги.

- А десерту не буде? 

- Є налисники з вишнями, будеш? - спокійно запитала, Влад дивився, округливши очі.

- Мені не спалося, тому готувала. - почала пояснювати я. -  Не хочеш - не їж. Олег впорається сам.

- А ти сама чого не їси? Вчора не їла, сьогодні теж, - не замовкав цей сніговик.

- Фігуру бережу. - сухо відповіла і дістала з холодильника налисники. Їх швидко не стало. Я їх, звичайно, дуже люблю, але мені найближчим часом таке не можна.

 Загалом, вечір проходив нормально, з ними я не так звертала увагу на біль. Та і з Олегом було весело, я вже звикла до його провокацій. З ним було легко, але нам треба було залишитися з Владом наодинці.

- Я вийду на балкон, покурю. - спокійно сказав хлопець. Я знала, що він курить, але в себе вдома я цього не дозволю.

- Можеш йти на вулицю і не приходити. - спокійно сказала, - Накуреним я тебе не впущу!

- А Владу можна? - не заспокоювався Олег.

- Ти палиш? - спитала у Влада, він помахав негативно. - От бачиш! Я ніколи його з цигаркою не бачила.  - тут не збрехала, бо дійсно не бачила.

- Ельзо, а ти з характером, виявляється. - Сказав і скривився.

- Ну, вибачай. Яка вже є. - відповіла, посміхнувшись.

- Добре, молодята. Пішов я. Дякую за вечерю, було смачно, - почав прощатися хлопець. - Влад, я сподіваюся, в тебе на балконі можна? - запитав, показуючи цигарку, Влад мовчки кивнув і провів друга. Я тим часом мила посуд. Раптом хлопець підійшов і обійняв мене ззаду. Я вимкнула воду і стояла нерухомо, відкинувши голову йому на груди.

- Цілий вечір мріяв це зробити, - прошепотів ніжно на вухо, я мовчала і насолоджувалася. 

- Ти знаєш як несправедливо вчинила? - я лише посміхнулася,

 - Це як показати дитині довгоочікувану іграшку і різко забрати. Я б так хотів тебе зараз поцілувати, - і поцілував за вухом, по тілу моментально, немов струм пройшов. Я розвернулася і поклала руки йому на груди. 

- Ми вже говорили про мене. Давай сьогодні ти розповіси про себе. - вирішила здалеку розпочати розмову я.

- Я думаю, ти не в тому стані зараз, щоб про щось говорити, - спокійно пояснив. Мене ця відповідь не задовільнила. Я охопила його обличчя руками і змусила дивитися на себе.

- Влад, в мене температура, а не запалення головного мозку. - сердито сказала.