47 глава

Робочий день минув швидко. Я мала переодягнутися і о шістнадцятій бути у Віктора Сергійовича як пацієнтка. Перед прийомом стояла на кухні і їла, бо після  вже не зможу. Подивилася у вікно і побачила Влада. Довго не думала. Вилетіла на вулицю. Хлопець стояв здивований.

- Ти чому роздягнена?  І що за погляд? - я думала просто обійняти, але в цю мить передумала. Підійшла до нього, взяла руками обличчя і поцілувала. Поцілунок вийшов не зовсім ніжним.

- Це що було? - він явно цього не очікував. Зіниці розширилися, погляд блукав, то на мої очі то на вуста.

- Захотілося! Ти проти? - він однією рукою взяв за шию, другою обійняв за спину і мовчки поцілував.

Цього разу ми не стримувалися вдвох. Я зупинилася першою. Дихати було важко, кисню бракувало. Мені було мало. Хотілося продовження.

- Мені пора, - подивилася ще раз на нього і побігла. Щоки горіли, я була в шоці сама від себе. Уявити не можу, в який шокований залишився Влад. Але це було те, що однозначно хотілося повторити. 

Перед кабінетом кілька разів глибоко вдихнула і зайшла, Віктор Сергійович вже чекав. Я сіла в крісло і годину і двадцять хвилин молилася, щоб той зуб десь випарувалися нарешті. Не знаю чому пощастило народитися з такими зубами. Якщо з кожним буду це переживати, то не витримаю. Бідний Віктор Сергійович. Намучився. Як ми і очікували, було важко. Я вийшла з кабінету ніяка, сил не було.

- Люда, я тебе підвезу. - сказав мій начальник. Я не відмовлялася, труситися в автобусі зараз бажання не було. 

- Дякую, - ледь вимовила і пішла збиратися. Коли ми вийшли на вулицю, то Влад стояв перед входом, виглядав розгублено.

- Доброго дня, Влад. А я збирався Люду підвезти, - розповів мій шеф.

- Я сам відвезу, - промовив Влад.

-  Ти побудь біля неї. Там важка ситуація, три шви наклав. На днях буде температурити, - почав Віктор Сергійович, - В неділю ввечері мені дай знати про свій стан. Можливо треба буде ще в понеділок дома залишитися! - вже до мене сказав лікар. Я у відповідь кивнула. - Ну все голубки, гарного вечора. Ти знаєш, що приймати. Якщо що телефонуй. - і пішов спокійно.

Я підійшла і обійняла Влада. Він знову був шокований, але притис сильніше до себе.

- Дуже боляче? - я негативно похитала головою. 

- Поїхали в кінотеатр поки мене ще анестезія тримає? - поглянувши в очі запитала.

- Тобі ж боліти почне, давай краще додому. 

- Ні, я хочу побути з тобою, - ображено сказала. І знову сильно притулилася. Сьогодні хотілося бути з ним. Ми сіли в машину, Влад підозріло дивився на мене, а мені хотілося сміятися, але я не могла. Я знайшла в телефоні розклад сеансів, обрали якийсь бойовик, хоча хлопець хотів на мелодраму. Залишалося близько тридцяти хвилин до сеансу, тому ми вирушили зразу туди.

- Може попкорну? -  запитала я.

- Тобі ж не можна, - зціпивши брови до купи промовив.

- А тобі можна, навіть треба. - почала обурюватися я.

- Ні, я не буду хрумати в тебе збоку, - вже спокійніше промовив. 

- Хоч води візьми, - благально подивилася. - Пити воду, це фізична потреба. Ще зневоднення не вистачало, - віджартувалася я. Він скривився, але послухав.