37 глава

- Це що було? - не витримав я, - ми ж нічого поганого не робимо. 

- Вона все б мамі розповіла, а та в свою чергу, почала б мене розпитувати, а я не хочу. І так вже в під'їзді розмови почалися. - Спокійно відповіла.

- Люда, я теж хотів тобі зізнатися. Я... - Але вона не дала договорити.

- Давай пізніше. Вистачить на сьогодні з нас одкровень. - Мені це не сподобалося. - Я гадаю, тобі вже час. - Сказала з усією серйозністю.

- Чекай, а побачення? Ти погодилася. Пам'ятаєш? - прямо запитав.

- Забудеш з тобою. Пам'ятаю. 

- Коли тобі виходить? - запитав

- Завтра чи післязавтра, - як завжди спокійно. - Тільки десь не в людних місцях, а то ти ще людей злякаєш своїм розписаним обличчям, - з посмішкою додала. І підштовхувала мене до виходу.

- А приз можна? Я покірно і тихо просидів як ти і просила. - Несерйозно запитав і взяв її за руку.

- Можна, - з посмішкою відповіла, а тоді поглянула в очі, дуже красиво посміхнулася і коротко відповіла.

- Щиро дякую! - і все? Я розчаровано подивився на неї, а вона продовжувала посміхатися, не забираючи руку. Я не витримав, різко підійшов і обійняв. Люда не відштовхнула, але і не обійняла у відповідь. 

- Тобі вже час! - відштовхнувши мене нагадала. А я продовжував тримати її за руку. Така тендітна, така тепла, так комфортно її обіймати, вдихати її аромат. Але на все свій час, вона мені не довіряє, це очевидно.

- На добраніч, - тихо сказав, хоча ще спати зарано.

- На добраніч, - різко відповіла і зачинила двері. І все. Моментально стало порожньо. Я неквапливо пішов до себе. Обдумував почуте. Вона залишилася сама! Скільки ж їй довелося пережити. Чому вона переїхала сюди? Стало її шкода. Хотілося допомогти. Яка ж сильна. Дістав цигарку, сьогодні це було вперше, поглянув на неї, ще нещодавно її рука була в цій руці - поклав назад. Згадав її ніжну долоню, запах. Аромат цитрусу і зеленого чаю, щось свіже і ненав'язливе. До середи вирішив не тягнути. Завтра щось придумати треба. Можливо щось, щоб ми разом робили. З цими думками прийшов додому і заснув.