Глава 52

Лана

Кидаю на хрін роботу та їду назад додому, бо не можу. Не витримаю цього й просто помру від болю. Навіщо він так? Я серйозно не розумію навіщо, адже сам казав... запевняв, що закохався, що відкрив душу, що тільки я. Відкрила світло для нього, там де була суцільна темрява, а він... Він виявляється такий же зрадник, як і всі інші.


Серце роздирає на шматки, присягаюся. Ніколи не відчувала такого дикого болю, я реально відчуваю, як його стискають. Маленький клубок живого серця стискають у величезній долоні й посміхаються у обличчя від задоволення, не залишаючи мені й шансу на порятунок. Сідаю за кермо й захлинаюся власними слізьми. За що він так... Одне питання кружляє у голові й відповіді на нього не знаходжу.


Розумію, що їхати у такому стані самій не дуже вдалий варіант, оскільки знову може спіткати те, що вже спіткало, тому поки сиджу за кермом викликаю таксі. На моє везіння, воно приїжджає досить швидко. Виходжу з автомобіля та йду на місце вказаної мітки, а потім...потім стикаюсь з поглядом кольору ночі та тону там. Пропадаю. Не звертаю більше уваги на дівчину, що поряд, а лише на нього, а він на мене. Пропалює поглядом й не рухається. Лано, тримайся!


Опускаю погляд та сідаю до автомобіля, який повільно рушає, минаючи їхню пару, а Назар так і продовжує проводжувати мене поглядом.

Назар

Чорт! Чорт! Чорт! Лана точно не так зрозуміла, точно не так побачила картину. Її очі... мої рідні очі наповнені слізьми, а погляд порожній. Вона зневірилася. Чорт забирай, зневірилася у мені.


- Алінка, місце зустрічі було невдале, — зітхаю. – я й забув, що тут працює Лана.

- Це і є твоя дівчина? – здивовано запитує Аліна.

- Ага... моя, — протягую й посміхаюсь. Лані я потім все поясню, та точно зрозумів тільки зараз, що вона дійсно моя. Байдуже, що накоїла тоді, але ця дівчина моя й створена тільки для мене. Тільки її погляд чого вартий. Я маю усе пояснити їй, маю повернути, маю бути з нею.

- Оце так, — присвистує дівчина. – Нічого собі, братику тобі пощастило з дівчиною. Це ж Лана Ярма.

- Та знаю я, — фиркаю. – мені байдуже хто вона, я просто кохаю її.

- Ти? Ти вмієш кохати?

- Алінка, те, що я дізнався про сестру, не дає права тобі судити мене, — хмикаю й кривлюсь у посмішці.

- Справді? – фиркає. – а мені здається, що ти дуже навіть щасливий.

- А є привід?

- Звичайно, ти дізнався про моє існування.

- Ох, Алінко, ходи сюди, — притягую сестру в обійми. Так, це правда, дівчина увірвалася до мого життя неочікувано з заявою того, що вона моя рідна сестра. Чи був я шокований? Я був капець у якому дикому шоці. Спершу це мене налякало й роздратувало, потім я не вірив, а потім... бляха, я відпустив усе до біса й прийняв її, бо ніколи не мав нормальної родини. Я сумував за цим відчуттям, сумував за сім’єю, якої не було і зараз я реально, до біса щасливий. Тільки... Тільки лишилось повернути Ланку. Мою рідну Ланку.

- Мені здається твоя дівчина не була щаслива побачити тебе, — сміється блондинка. – невже ти так накосячив?

- Швидше, ми вдвох накосячили, — знизую плечима. – але я обов’язково це виправлю.

- Ти швидше виправляй, — кривляється сестра та радіє. – буду всім розповідати, що мій брат зустрічається з найвідомішою леді моди в Україні. Сама Лана Ярма покохала такого мудака, як ти, — фиркає Аліна.

- З чого такі висновки? – підіймаю брови догори.

- А ти згадай, як зустрів мене, — кривиться від спогадів. – я думала ти приб'єш мене.

- Не перегинай палицю, — фиркаю дивлячись на власну сестру. – не такий же я монстр, щоб прибивати свою рідню сестру.

Дівчина мило посміхається й заплигує до свого автомобіля, а я слідом. Так, вона дочка мого батька і їй з родиною пощастило набагато більше. Алінка така ж бунтарка, як і Геля, не зважаючи на докори батька, знайшла мене та захотіла спілкуватися, повернути втрачене, так би мовити, а я й не проти, бо мені цього не вистачало.

- Як виправлятимемо ситуацію з Ланою? – гмикає задумливо й косить погляд у мій бік.

- Думаю, я сам впораюся.

- Е, ні, братику, — лукаво сміється. – так діла не буде. Ти бачив, яка твоя дівчина була засмучена? Вона ж точно подумала, що я твоя коханка, про сестру у неї явно підозр не було.

- Маєш рацію, — відповідаю потираючи підборіддя. Лана й справді не знає про Аліну, бо я сам дізнався про її існування декілька днів тому. Зрозуміло, що вона подумала щось жахливе й це гнітить.

- Тому, ми поїдемо до неї разом й прояснимо ситуацію, аби не було зайвих запитань, — знизує плечима й весело сміється. – заодно й познайомиш нас.

- Не знаю чи готовий до такого повороту долі, — хмикаю. – я ще з Ланою контакт не налагодив, а тут нове знайомство. Думаєш, не занадто?

- Думаю у самий раз, — підморгує у скло заднього вигляду. – до речі, квіти, м’які ведмедики й ще усіляка романтична фігня? Кудись заїжджаємо?

- Боже, — закочую очі. – хто тебе виховував, дівчинко?

- Наш татусь, — кривиться, показуючи наскільки він для неї бридкий.

- Твій, — виправляю дівчину. – у мене не має батьків.

- Даремно ти так, — важко зітхає. – розумію, що тобі образливо, але... Усіх потрібно пробачати, особливо батьків. Принаймні за те, що породили нас.

Не знаю, можливо Аліна й має рацію. Можливо, я маю відпустити ситуацію з батьком, з мамою й піти у нове життя новою стежкою зі своєю сестрою та Ланою. Напевно, маю зустрітися з ними, обговорити, попросити вибачення. Запитати, чому вони так вчинили з рідною дитиною й закрити ті двері на замок. Можливо...

- Про що замислився?

- Де краще квіти купити, — брешу сестрі й вона заїжджає до найближчого квіткового.

- Думаю, тут і ведмедик знайдеться, — підморгує бунтарка й виплигує за мною, хапаючи за руку. – я допоможу обрати наймилішого.

- Ага, — фиркаю у відповідь. Ця вся романтика не створена для мене, але для Лани... Лана заслуговує на неї і я стану її ідеалом, стану її світом й поверну свою жінку.


Загалом, смаки у нас із сестрою відрізняються, але все ж даю їй волю й ми купуємо букет з троянд різних кольорів та білого ведмедя. Алінка щасливо тягне клишоногого, а я букет квітів. Цікаво, як Лана відреагує на мою появу взагалі, ще й з сестрою.


- Назаре, — кричить Аліна біля автомобіля.

- Що ще? – закочую очі та дивлюсь на дівчину.

- Думаю, варто купити кільце й брати Лану на таран, — підіймає вказівний палець до гори, імітуючи, ніби вона дала геніальну ідею, а іншою рукою все ще тримає ведмедя.

- Думаєш?

- Точно варто, — хмикає й відчиняє задні дверцята свого спорткару. Засовує туди іграшку й повертається за букетом, який відправляє слідом за клишоногим.

- Можливо, не так швидко? – невпевнено запитую, на що отримую стусана. Дівчина хапає мене під руку та веде до ювелірного.

- Зараз оберемо обручку, а на місці вирішиш.

- Ти зведеш мене з розуму, — фиркаю на неї. – де ти така взялася.

- Народилася, уяви, — сестра закочує очі та входить перша до магазину.

Обручку ми обираємо довго, більше не дозволяю Аліні зробити швидкий вибір, бо у цій справі хочу покластися лише на себе, адже Лані з цією обручкою ще все життя ходити. Тому довго придивляюсь та аналізую плюси та мінуси кожної, а тоді знаходжу реально ідеальну. Тоненьке колечко прикрашене маленьким камінчиком посередині, це ідеально для тендітної ручки Лани. Прошу запакувати його, а потім рахую гроші, які залишилися у запасі.


Та-а-к, не густо, на обручку точно не вистачить. Бляха, звичайно, а на що я розраховував? В перегонах після аварії участі я ще не брав, бо занадто слабкий та й взагалі, мабуть, це вже погана ідея.


- Я доплачу, — сестра помічає й шепоче на вухо. Мотаю головою, бо не звик до такого, щоб мені діставалися легко гроші. Тим паче на обручку для коханої жінки.

- Навіть не обговорюється, — хмуриться сестра та дістає банківську карту. Швидко розплачується й забирає коробочку з обручкою.

Мені ніяково, чорт забирай, реально відчуваю себе паскудно. Я дорослий мужик, а за мене платить сестра, це хіба нормально? Так, Назаре, потрібно шукати нормальну роботу й не розраховувати, що ти повернешся до перегонів, бо ти на хрін не будеш потрібен Лані, коли тебе зламає вдруге. Зітхаю й виходжу за Аліною з ювелірного. Віддаю сестрі гроші, й забираю обручку, а вона приймає їх. Схоже, помічає, що для мене це дійсно важливо.

- Слухай... – починає обережно Аліна. – є пропозиція. – дивлюсь зацікавлено на блондинку. – мені потрібен менеджер, менеджер по управлінню персоналом у мою фірму.

- Ні, — мотаю головою. – я не хочу працювати у тебе й на твого батька.

- Батько не має відношення до фірми, — гмикає дівчина. – у нього власний бізнес. Ти подумай, Назаре, бо твоя Лана забезпечена жінка, тому й звикла до уваги, а де ти ще знайдеш варіант ліпший?

- Я подумаю, — обіцяю сестрі.

Ми виїжджаємо зі стоянки та направляємось прямо до Лани. Ох, відчуваю як починаю нервувати й гублюсь у власних думках. Продумую те, що маю сказати дівчині й обґрунтовую кожне слово. Як вона сприйме мою появу, я уявлення не маю, бо після того, як побачила мене з Аліною, відчуваю, що взагалі вижене не вислухавши.


Добираємося швидко, й навіть на охороні не затримуємося. Мене пропускають відразу, оскільки знають, що я живу з Ланою… жив.
Бляха, поки підіймаємося ліфтом, відчуваю як трусяться коліна, ніби у того підлітка.


І ось, потрібні двері й мною реально кидає. Не думав, що колись повернуся сюди, та й загалом не думав, що мене так тягнутиме до Лани. Видихаю й стараюся налаштуватися на те, аби подзвонити у дзвінок, але моя навіжена новоспечена сестра обганяє й тарабанить у двері.


- Ти очманіла? – гиркаю на дівчину. – я ще не готовий.

- Ти так ніколи б не налаштувався, тому… - Аліна не встигає договорити, бо двері відчиняються й за ними ховається моя Лана. Тільки моя… посмішка сама лізе на обличчя, коли бачу її так близько. Злість у очах дівчини наростає з новою силою, коли поруч помічає Аліну. Так, слід виправляти ситуацію.

- Привіт, — перебиває нашу мовчанку сестра. – Я – Аліна, сестра цього бовдура. Ти, мабуть мене ще не знаєш, — лепече дівчина. – бляха, ти мене точно не знаєш, а звідки тобі знати, якщо ми тільки знайшли один одного. Коротше, приємно познайомитися, — у Лани лізуть очі на лоба від шоку, а Аліна тягне свою маленьку долоню, аби потиснути її Лані.

Лана тисне долоню блондинки й переводить здивований погляд на мене. У її очах купа запитань та протиречень й вона буквально губиться й не знає чи вірити.


- Це правда, — виводжу її із стану шоку. – Аліна моя сестра. Рідня.

- Звідки?.. – полегшено видихає й запитує єдине, що цікавить.

- Вона знайшла мене, мій батько, — коротко пояснюю. Знаю, що Лана точно зрозуміє.

- Зрозуміла, — киває дівчина та відходить убік, аби впустити нас усередину. – Проходьте.

- А у тебе нічого так, — пищить Аліна, на що Лана посміхається.

- Дякую, — каже дівчина. – а це? – тикає пальцем на квіти й ведмедика.

- Ой, — б'ю себе долонею по голові, а тоді. Тоді, чорт забирай, я стаю на коліно й дістаю колечко. – Лано, — починаю, а дівчина напружується. Її лякає це, бачу по очах, та не здаюсь і продовжую. – пробач за те, що втік, як мале хлопчисько. Я був затуманений тим, що саме ти зрадила мене, як і усі інші. Я не брав до уваги твою допомогу, а насправді… насправді, ти моє світло. Ти витягнула мене звідти, де одна лише темрява. Звідти, де висіла металева завіса, яка не давала просочитися навіть й найменшому промінцю світла. Тому, я хочу, аби ти стала моєю дружиною й продовжувала випромінювати це світло на протязі усього життя… до кінця наших днів. – у кутиках очей Лани виблискують сльози, а губи зрадницьки тремтить. Вона хвилюється. Моя дівчинка хвилюється, а ще вона розчулена, тому хвилююсь і я, бо взагалі не маю уявлення, що вона відповість. А Лана знає, і вона вганяє мене у ступор своєю відповіддю.

- Ні…