Глава 29

Весь день Назар проводить уві сні, тому й сенсу немає, аби крутитися поруч із чоловіком. Отже, за цей час я матиму змогу знайти масажиста та реабілітолога, тому відкриваю google й приступаю до пошуків. Заходжу близько на десять сайтів, але все не те. Якось не вселяє довіри, для Назара бажаю найкращого, бо він має встати на ноги. Врешті, коли нічого не знаходжу, розчаровуюсь й перше, що приходить до голови – дзвінок Гелі, можливо вона в курсі, або Олег.

- Привіт, Ланко, — чую, як посміхається. – Давно тебе не було чути, як справи?

- Привіт, — видихаю, коли чую рідний голос. – Не повіриш, але вперше все більш-менш нормально. Гелю, у мене до тебе справа, — починаю та заминаюсь. Давно ми не спілкувалися, але зараз для мене важливіше інше.

- Вивалюй, — хмикає подруга.

- Назара прооперували, — легко посміхаюсь. Втома бере своє й забирає усі сили, але я така щаслива, що все налагоджується маленькими кроками. – ніби все гаразд, але, потрібно знайти масажиста та реабілітолога, не могла б ти порадити когось?

- Я ні, але Олега можу запитати, — задумується, а тоді додає: - ти ж знаєш, у його брата була схожа ситуація, то ж, думаю Олег допоможе з пошуками.

- Гелічко, люба, благаю, запитай швидше, цих людей я маю знайти якомога скоріше.

- Добре, тоді сьогодні дізнаюсь, — погоджується дівчина. – А ти як, Лано? Усе добре? Артем більше не діставав?

- Дякувати Богу, але – ні, сподіваюсь він зрозумів, що ловити нічого тут, а Назар його вигнав з палати минулого разу, то ж хвилюватися не має за що.

- Я б так легко не здавалася, подруго, — натягнуто констатує. Хвилюється, але зараз мені байдуже на Артема та його викрутаси. Нехай, робить що заманеться, мені й так проблем вистачає. – Ти ж знаєш Артема, люба, він так просто руки не опустить і робитиме все, аби домогтися поставленої цілі.

Знаю, що Ангеліна має рацію, як і знаю те, що цей божевільний точно шукає щось на мене, аби зіпсувати життя, аби змусити переписати квартиру на його ім’я. Я це все розумію, але поки не маю часу розбиратися з цим всім. Тому, нехай робить що заманеться, нехай копає, якщо йому так легше. Моє життя і так зіпсоване, я лише хочу, аби Назар встав на ноги, а потім байдуже...що буде те буде.

- Знаю, Гелю, й розумію твоє хвилювання, але... мені так байдуже, що буде далі й що він вигадає наступного разу, зараз хвилює лише одне – поставити Назара на ноги.

- Ох, Лано, ти себе в могилу заженеш зі своїми чоловіками, — зітхає, але більше не суперечить.

- Все буде добре, Гелю, не хвилюйся... Обіцяю, і... дякую, що допомагаєш.

- Поки не має за що, я обов’язково запитаю.

- Дякую, — щиро посміхаюсь й відключаю телефон, а тоді йду до Назара у палату. Там його не має, він ще відходить від наркозу, але я можу там відпочити. Чомусь мені дозволяють, й зараз не хвилює, чому. Просто хочеться, аби швидше отямився й пішов на зустріч, маючи бажання працювати й відновлюватися.

В палаті падаю на вже знайоме ліжко й відразу засинаю, сьогодні мені спокійно. Сьогодні у мені зародилась надія на те, що все повернеться у те русло, що було до... до аварії. А потім ми розійдемось і кожен піде своєю дорогою, й Назар піде на своїх ногах. Тільки це мене й тішить.

Зі сну вириває дзвінок телефону. Блін. Що кому потрібно від мене? Сонно хапаю телефон й стараюсь роздивитися хто дзвонить. З роботи, дідько, я зовсім забула про роботу з усіма цими проблемами.

- Алло, — бурмочу й протираю очі. – щось сталося, Таню?

- Доброго дня, Лано Ігорівно, — чую, як сміється. Дівчина справді радісна й зрозуміло, що телефонує не просто так. – Нічого поганого, тільки хороше. Лано Ігорівно, нам телефонували з Чехії й пропонують партнерство, уявляєте? Але, аби наша компанія потрапила в лідери необхідно їхати вже завтра, тому що будь-хто може зайняти наше місце. – чорт. Зітхаю, як же невчасно.

- Кого ми можемо відправити у відрядження? – запитую, тому що я точно не маю змоги зараз поїхати, а якщо не поїду, мене зненавидять усі й я сама у тому числі. Якщо ми вкладемо угоду з чехами це здорово відобразиться на популярності нашої компанії. Дохід збільшиться удвічі й найголовніше, ми нарешті зможемо вийти на міжнародний ринок. Блін...

- Тільки ви, — коротко відповідає. – Представники з Чехії вимагають, аби на зустрічі були тільки власники компаній. Ніхто інший, Лано Ігорівно.

- Чорт забирай. Коли необхідно їхати?

- Завтра вранці літак, — чому все так невчасно?! Фиркаю під ніс й збиваю дзвінок. Що робити й що обрати? Все як завжди занадто складно...