Закохати щоб знищити

Крок назад

Тієї ночі сон так і не прийшов.

Конверт лежав на кухонному столі, хоча я вже кілька разів ховала його в шухляду. Щоразу, коли проходила повз, погляд мимоволі чіплявся за білий край паперу. Разом із ним накочувало знайоме, липке відчуття: хтось не просто знає, де я, а буквально дихає мені в потилицю, рахуючи кожен крок до чужих секретів.

Фотографію мами я розглядала довше, ніж сам текст.

Вона стояла біля входу в корпус. Буденний, випадковий кадр. Але від усвідомлення, що об’єктив тримав хтось, хто стояв за кілька метрів від неї й, можливо, бачив, як маму виносили на ношах, шкірою йшли сироти.

Мені хотілося вірити, що це просто залякування. Що той, хто надіслав листа, розраховував на мою паніку й не збирається переходити від слів до дій.

Та після всього, що сталося з тіткою Оксаною, така віра здавалася надто наївною.

Я взяла телефон і відкрила переписку з Мартою.

«Треба терміново зустрітися. Слухай, ти можеш набрати номер який я нещодавно тобі лишала й покликати Артема з собою? Мені потрібна його допомога. Нічого зараз не питай, я все поясню вже після, коли побачимося».

Екран спалахнув відповіддю майже миттєво:

«Яр, ти мене лякаєш. Щось стряслося? До чого тут взагалі Артем?»

«При зустрічі. Будь ласка, просто поклич його».

Я відклала телефон і подивилася у вікно. Місто прокидалося, люди поспішали у своїх справах, машини повільно тягнулися вулицею. Звичайний ранок, у якому ніхто не здогадувався, що моє життя вже давно перестало бути звичайним.

Схоже цього разу мені дійсно була потрібна допомога, і я не збиралася від неї відмовлятися.

*************

Ми зустрілися в невеликій кав’ярні неподалік від центру. Марта прийшла першою, Артем затримався хвилин на десять.

— Виглядаєш так, ніби або не спала тиждень, або плануєш ідеальне вбивство, — замість «привіт» оцінила мій вигляд Марта.

— До другого варіанту я ще просто не додумалася.

— Ну, вже легше.

Вона підсунула мені чашку з гарячим капучино, але я лише обхопила її крижаними долонями. Горло пересохло, та зробити бодай ковток я не могла.

Артем з’явився якраз тоді, коли Марта збиралася вибити з мене усі подробиці. Він кивнув, упав на стілець поруч і вп’явся в мене важким поглядом.

— Розповідай.

Я дістала із сумки ненавистний клаптик паперу та обережно штовхнула його по столу.

— Мені прилетів привіт.

Марта на мить примружила очі.

— Думаєш, це Корсак влаштував?

Я завагалася, крутячи в пальцях порожній цукровий стік.

— Я вже сама не знаю, у що вірити, — тихо видавила з себе. — Але чомусь здається, що це не він. Це… ну, не відповідає його стилю. Він діє інакше. Жорстко, але відкрито.

— То спитай у нього прямо! — наполягав Артем, уважно вивчаючи мою реакцію.

— Ні. Запитати його прямо — означає розкрити всі карти. До того ж Корсак і сам чекає від мене прямих відповідей, яких я зараз дати не можу. Якщо я покажу йому це, він просто закриє мені доступ до всього. Мені здається, хтось третій дуже не хоче, щоб я підбиралася до нього ближче. І цей «хтось» зараз б'є по моїх слабких місцях.

Артем кинув фотографію на стіл і склав руки на грудях.

— Тоді ламаємо схему. Якщо за тобою встановлено хвіст, будь-який твій рух у бік архівів чи старих адрес тебе здасть.

— Розумію, — я важко зітхнула. — І що ти пропонуєш?

— Працюємо разом, — Артем подався вперед, понизивши голос. — Але граємо за моїми правилами безпеки. Тобі не можна світитися зі мною. Жодного прямого контакту, жодних дзвінків чи смс на мій номер.

Марта здивовано перевела погляд з мене на нього.

— Це як? Вам що, шифровки через дупла в деревах передавати?

— Будемо спілкуватися через тебе, Марто, — спокійно відрізав Артем.

Вона саме пила сік і ледь не попирхнулася.

— Алло, народ, а мене хтось запитав? Я що, тепер ваш поштовий голуб?

— Не голуб, — я вперше за ранок ледь помітно посміхнулася кутиками уст. — Головний координатор.

— О, ну дякую, це міняє справу. Сержант Марта до ваших послуг.

— Марто, він правий, я серйозно, — мій тон знову став жорстким. — Якщо мій телефон під ковпаком, наші зустрічі з Артемом вирахують за два дні. Ти - наша нейтральна зона.

Артем задумаливо забарабанив пальцями по стільниці, розвиваючи власну думку:

— І щоб це не виглядало підозріло, ми пустимо димову завісу. Буде краще, якщо ми з тобою, Марто, почнемо відкрито й часто перетинатися. Ви ж знаєте одне одного сто років, але ми з тобою майже не спілкувалися. Нехай усі думають, що ми випадково затусили через Ясю, а потім між нами… ну, спалахнула іскра. Почнемо ходити на каву, гуляти парками. Якщо хтось і пастиме Ярославу, то вирішить, що її подруга просто влаштовує особисте життя з якимось хлопцем, і я тут ні до чого.

— Ти пропонуєш нам удавати закохану парочку? — тепер уже брова Марти поповзла вгору.

— Я пропоную не включати акторську майстерність на повну, а просто створити видимість побутового флірту для чужих очей. А паралельно я копатиму папери.

Я перевела погляд з подруги на хлопця.

— До речі, вам давно пора нормально поспілкуватися, а не обмінюватися черговими кивками щоразу, коли я вас зводжу в одному місці.

— Ти серйозно вирішила підігнати мені кавалера посеред цього кримінального замісу? — Марта примружила очі, хоча в її голосі вже чувся азарт.

— Хоч хтось має вийти з цієї халепи з бонусом.

Артем тихо хмикнув, і густа напруга, що висіла над столом, нарешті трохи спала.

— Добре. План узгодили, я в грі, — підсумував він, серйозно подивившись на мене. — Але якщо запахне смаженим — ти не партизаниш, Ярославо. Одразу свистиш нам через Марту.

— Домовилися.

Марта рішуче протягнула долоню через стіл.

— Ну все, офіційно оголошую: з цього дня ми з Тьомою вдаємо бурхливий роман, а ти, Ясю, зав’язуєш із цим своїм комплексом супергероя-одинака.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше