Закохати щоб знищити

Між правдою і почуттями

Попередження Марти виявилося не марним. Я дедалі частіше замислювалася над тим, що насправді відчуваю до Дем’яна Корсака.

Спочатку все здавалося простим: триматися поруч, спостерігати, ставити запитання й не поспішати з висновками. Та тепер я ловила себе на тому, що чекаю його повідомлень, згадую наші розмови й мимоволі усміхаюся через якісь дрібниці.

Ще гірше було те, що я почала шукати виправдання його вчинкам. Згадувала благодійний вечір, його розмову з хлопчиком, нашу поїздку додому. Ці спогади заважали дивитися на Дем’яна неупереджено, хоча й не давали відповідей на запитання, з яких усе почалося.

Я прийшла до нього, щоб дізнатися правду про смерть тітки. І не могла дозволити собі забути про це лише тому, що поруч із ним мені було добре.

Саме в цей момент на телефон надійшло повідомлення від Артема.

Артем: Маємо поговорити. Сьогодні після роботи зможеш зустрітися?

Я здивувалася. Останнім часом Артем був зайнятий якоюсь справою, про яку розповідав неохоче, але раніше не пропонував зустрітися так раптово.

Ярослава: Зможу. Щось сталося?

Відповідь прийшла майже одразу.

Артем: Краще поговоримо особисто. Зустріну тебе біля галереї о шостій.

Я ще раз перечитала повідомлення. Артем рідко наполягав на особистій розмові без причини, тож до кінця робочого дня я не раз поверталася до думки, що саме він хоче мені сказати.

Коли я вийшла з галереї, Артем уже чекав біля входу. Побачивши мене, він відштовхнувся від автомобіля й підійшов ближче.

— Привіт.

— Привіт. Ти мене трохи налякав своїм повідомленням.

— Не хотів.

— Тоді поясниш, що сталося?

Він поглянув на людей, які проходили повз, і кивнув у бік невеликої кав’ярні неподалік.

— Давай спочатку сядемо.

Його серйозний вигляд не додавав мені спокою, але я пішла за ним.

Ми зайняли столик біля вікна. Артем замовив каву, я — чай. Спершу він розпитував про роботу, наче хотів почати зі звичайної розмови. Та невдовзі відклав телефон і подивився на мене.

— До мене дійшло, що ти останнім часом часто бачишся з Корсаком.

Я завмерла з чашкою в руках.

— І що?

— Ярославо, ти розумієш, з ким маєш справу?

— А ти розумієш, що вже не вперше ставиш мені це запитання, але так і не пояснив, що саме тебе насторожує?

— Не хотів робити висновків, поки сам не розберуся в тому, що знаю.

— А тепер розібрався?

Артем помовчав.

— Частково.

Я поставила чашку на стіл.

— Тоді говори конкретно. Якщо знаєш щось про Дем’яна, скажи. Але не змушуй мене сумніватися в людині лише тому, що вона тобі не подобається.

Він уважно подивився на мене.

— Ти справді думаєш, що справа тільки в цьому?

— А хіба ні?

— Ні.

У його голосі не було ані образи, ані роздратування. Лише втома, яка останнім часом, здавалося, стала частиною його самого.

— Я не збираюся втручатися у твоє особисте життя чи вирішувати, з ким тобі спілкуватися, — продовжив він. — Але є речі, про які ти маєш знати, перш ніж почнеш довіряти йому більше, ніж варто.

— Які речі?

Артем провів долонею по обличчю, добираючи слова.

— Пам’ятаєш, я розповідав про справу, якою зараз займаюся?

— Ту, де документи не збігаються, а люди уникають запитань?

— Так. Під час роботи з матеріалами мені траплялися відомості, які спочатку здавалися не пов’язаними між собою. Але що більше я перевіряв, то більше виникало запитань.

— І до чого тут Дем’ян?

— Поки що я не можу пов’язати його особисто з чимось конкретним. Але серед непрямих зв’язків фігурують компанії, пов’язані з його бізнесом.

Я міцніше стиснула чашку.

— Які саме компанії?

— Не хочу називати їх, доки не перевірю всі дані. Самі по собі ділові зв’язки нічого не доводять. У великому бізнесі компанії можуть перетинатися з десятками інших. Та це ще не означає, що всі вони причетні до чужих проблем.

— Тоді навіщо ти покликав мене?

Артем затримав на мені погляд.

— Бо серед матеріалів, які я переглядав, трапилися обставини, пов’язані зі смертю Оксани Крук. Гадаю тобі не треба пояснювати хто це?

Я не відразу зрозуміла його слова.

— Що?

— Ярославо…

— Ти щойно сказав, що у твоїй справі є щось про мою тітку?

— Так.

Я опустила чашку на блюдце. Пальці раптом стали холодними.

Усі ці місяці я намагалася знайти відповіді на запитання, які не давали мені спокою. Та я не очікувала, що історія тітчиної смерті може перетнутися зі справою, якою займався Артем.

— Що саме ти знайшов?

Він не поспішав відповідати.

— Не хочу створювати в тебе враження, ніби знаю більше, ніж насправді. Є підстави вважати, що перед загибеллю твоя тітка могла збирати інформацію про певних людей.

Я дивилася на нього, намагаючись осмислити почуте.

— Збирати інформацію? Про кого?

— Цього я поки не можу сказати напевно. У матеріалах є обставини, які так і не отримали переконливого пояснення. Деякі відомості не складалися в цілісну картину, а частина зв’язків залишилася неперевіреною.

— І ніхто не звернув на це уваги?

— Можливо, звернув. Але помітити невідповідність і довести, що вона щось означає, — різні речі.

Я провела пальцем по краю чашки.

— Ти хочеш сказати, що смерть тітки могла бути не такою простою, як мені розповідали?

— Я хочу сказати, що в цій історії залишилися запитання, на які я не знайшов переконливих відповідей.

— І серед них — компанії, пов’язані з Дем’яном?

— Так. Але послухай мене уважно. Це непрямі зв’язки, а не докази його причетності. Я не знаю, чи він узагалі був у курсі того, що відбувалося. Міг знати про певні речі, а міг не мати до них жодного стосунку.

Я відвела погляд до вікна.

За склом люди поспішали у своїх справах, машини повільно рухалися вулицею. Нічого навколо не змінилося, але тепер я вже не могла дивитися на смерть тітки так, як раніше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше