ПРОЛОГ

Чужий сценарій

У дитинстві я вірила, що бути схожою на когось — це добре. Особливо якщо ця людина була улюбленою сестрою твоєї матері. Та з роками я зрозуміла: мама хотіла не зберегти пам’ять про покійну сестру, а повернути її до життя через мене. У моїй зовнішності, звичках, усмішці вона шукала іншу жінку.

І що довше я намагалася відповідати її очікуванням, то менше залишалося мене самої.

********

— Ярославо, ти маєш це побачити.

Марта поклала переді мною стару папку. Її обличчя було таким серйозним, що я відразу перестала думати про власні проблеми.

— Що це?

— Документи мого дядька. Я знайшла їх випадково. Подивися на дати.

Я перегорнула кілька аркушів — і завмерла.

Ім’я моєї тітки. Записи, зроблені незадовго до її загибелі. А нижче — три фрази, від яких усередині похололо.

«Вона почала ставити запитання».

«Потрібно владнати це до кінця тижня».

«Після п’ятниці проблем більше не буде».

— Що це означає? — прошепотіла я.

— Не знаю. Але подивися, хто підписав документ.

Унизу стояло ім’я, яке я знала з ділових новин і світських хронік.

**Дем’ян Корсак.**

Успішний бізнесмен. Власник готельного комплексу. Чоловік із бездоганною репутацією, якому, здавалося, завжди вдавалося отримувати бажане.

І, можливо, людина, яка знала, чому загинула моя тітка.

— Ти думаєш, він причетний? — запитала я.

— Я нічого не думаю, поки не маю доказів. Але якщо ти вирішиш шукати правду через нього, будь обережна. Дем’ян не з тих, хто дозволяє іншим порушувати його правила.

Я ще раз поглянула на підпис. Ці папери нічого не доводили. Та й випадковістю їхню появу поруч із моєю історією назвати було важко.

— Він звик, що люди йому довіряють, — сказала я. — А жінки закохуються в нього.

Марта зблідла.

— Ярославо, навіть не думай…

— А якщо саме цього він від мене й не очікуватиме?

— Ти хочеш змусити його закохатися в себе?

Відповідь вдалась не одразу. Ще кілька хвилин тому Дем’ян Корсак був для мене лише відомим ім’ям. Тепер він став людиною, до якої вели сліди з минулого моєї родини.

Я не знала, чи винен він у смерті тітки. Не знала, що приховує і наскільки небезпечним може бути наближення до нього. Але одне розуміла точно: правду мені ніхто не подарує.

— Я змушу його довіритися мені, — нарешті сказала я. — А тоді дізнаюся, що сталося насправді.

— А якщо ти сама втратиш контроль? — запитала Марта.

Я знову поглянула на підпис Дем’яна Корсака. Можливо, він не мав жодного стосунку до смерті моєї тітки. Але я не збиралася відступати, не дізнавшись правди.

Я змушу Дем’яна Корсака довіритися мені. А тоді з’ясую, що насправді сталося з моєю тіткою.**

Навіть якщо для цього доведеться переступити межу, за яку я колись боялася заходити.