Осінні хобі

Недільний ранок Мирослав провів у пошуку хижої риби, бродячи уздовж річки Десна. Упіймав декількох щупачків, які одразу випустив, з десяток окунчиків та одного пристойного судачка. З усієї риби, що водиться в наших водоймах, найліпше смакує судак та линок, хоча останнього спіймати стає все складніше, линок став рідкістю в наших водоймах.

Судаків не так багато, але вони ще водяться і впіймати, знаючи їх місця, ще можна. Мирослав навіть знав декілька гарних рецептів для його приготування, але й юшка із судака та окунців, якщо до неї ще додати парочку йоржів, взагалі неперевершена.

Наступні вихідні поспіль він присвятив збору грибів. Його улюбленими були підосиковик, підберезник і, звісно, білий гриб, але він траплявся нечасто і здебільшого вмілі грибники знаходять його першими.

Уже тиждень, як у квартирі Мар’яни чути незвичні звуки, схоже, у неї з’явився хлопець. Вона перестала так знервовано грюкати дверима й взагалі стала виглядати більш спокійною та навіть щасливою.

Ліда почала дзвонити все частіше. Майже щовечора це став просто необхідний вечірній ритуал — розповісти новини, поцікавитись справами одне одного, потім щось спланувати, а в кінці довго говорити, як хто кого любить та бажати приємних снів.

Так майже непомітно промайнув увесь жовтень — робота, спортзал, рибалка та гриби, а вечорами розмови по скайпу. Ні, було ще дещо, його майже улюблене хобі — це катання на велосипеді. Будь-яку можливість він використовував для цього захоплення. Міг проїздити пів дня різноманітними прихованими вуличками міста, особливо в його центральній частині, а також парком, що був поруч, від телецентру до метро й униз вузенькими доріжками, майже до Кирилівської церкви.

Після таких катань життя стає цікавішим та яскравішим. Словом, початок та середина осені були приділені цілковито його хобі та захопленням.