Нічна Аркадія

Сидіти у квартирі зовсім не хотілося та ще й дивитися на Машу, тому Мирослав зібрався, узяв гроші, запропонував ще раз і, оскільки ніхто не погодився приєднатися, зібрався вже йти.

Валентин наздогнав його:

— Ти взагалі при своєму розумі? Вночі в Одесі один, та ще й в Аркадію?

— Та все нормально, не хвилюйся, все буде добре, — заспокоїв його Мирослав.

— Ти, якщо що, дзвони, — поплескав його по плечу Валентин.

«Дивні вони якісь, такі круті та сміливі, а в клуб не захотіли йти».

Цікавість пересилила його побоювання, і Мирослав хвилин через 40 опинився на легендарній Аркадії. Спочатку враження від неї нагадали занадто переоцінений «Привоз», потім, пройшовшись уздовж клубів, він почав приглядатися, який би з них обрати. Перед самим виходом Сніжана порадила клуб «ITAKA», це не найкращий, але досить пристойний. І дійсно, усі інші виглядали так собі, а «ITAKA» та «IBIZA» мали і найкраще розташування, і виглядали сучасно, та й черги до цих клубів були найбільші.

Сьогодні була п’ятниця 31 серпня 2012 року — останній день літа, завершення пляжного та курортного сезону, і людей було не просто багато, їх було сила-силенна. Якщо годину тому ще можна було вільно пройтися, то тепер, йдучи асфальтованою доріжкою поміж різноманітних клубів і ресторанів, постійно когось зачіпав.

Мирослав, розуміючи, що потрібні додаткові сили на вечір, та й усі ці запахи навкруги вимагали щось скоштувати, швиденько перекусив у невеликому ресторанчику й пішов у напрямку найліпшої музики і найдовших черг.

Спочатку Мирослав хотів провести вечір у клубі «IBIZA», так би мовити, головному та найкращому центрі туси в Аркадії, але черги до цього клубу були аж занадто величезні й надії потрапити всередину були мізерні.

Дійсно, клуб «ІТАКА», який знаходився майже поруч, здавався оптимальним варіантом, спроєктований в античному грецькому стилі, на березі моря. До того ж рекламні банери повідомляли, що саме сьогодні мав виступати якийсь відомий американський діджей.

Доки черга дуже повільно рухалася до клубу, Мирослав звернув увагу на публіку, яка була поряд, і снувала Аркадією в різні боки. Це була не просто молодь, це була занадто модна молодь, ба більше, стильна. Саме таких він зустрічав у клубах Франції та Англії. Стиль був не лише в одязі, а в самій поведінці. Безперечно, іноземців тут було до біса, але й місцеві, особливо дівчата, випромінювали іноземний лоск.

Для таких подій Мирослав, не вигадуючи зайвого, одягав придбаний у «United Colors of Benetton» одяг, та й сам він виглядав більше схожим на якогось іноземця, тому охорона пропустила його в клуб без зайвих проблем.

Поряд зі сценою яблуку ніде було впасти, якийсь діджей розігрівав і так занадто збуджену публіку. Мирослав вирішив для початку познайомитися з самим клубом. Ледь пробираючись поміж натовпу, він обійшов, хоча, точніше сказати, проштовхнувся його територією для ознайомлення. Тут були декілька барів, сцена, відкритий танцювальний майданчик із видом на пляж та море. Мирослав хотів було десь знайти місце поряд із баром, але й мови про це не було — усі столики і стільчики були зайняті.

Публіка, підзаряджена алкоголем, ставала все більш активною та розкутою. Залишатися тверезим посеред цього безумства було недоречно, тому, ледь втиснувшись до бару і спіймавши погляд бармена, він замовив порцію віскі «Jameson». Випивши його одним ковтком, Мирослав звернув увагу, що в цьому клубі не лише молодь. Багато було 30-літніх, зустрічалися і деякі компанії, яким точно було під 40. Найбільше дивували старички десь під 60, які в абсолютно модному одязі з юнацьким запалом снували клубом на рівних із молоддю. Така жага до життя завжди викликала в Мирослава захоплення.

Він замовив ще одну порцію віскі й саме в цей момент оголосили головного діджея вечора. Залунала музика і з перших хвилин Мирослав зрозумів, що десь уже його чув. Він не пам’ятав його імені, але його музика була досить популярною і він частенько чув її по радіо, повертаючись після роботи додому. Він швиденько допив віскі й пішов, а точніше, мов той лосось, який іде на нерест, почав пробивався в напрямку головної сцени. Саме якась група дівчат продиралася геть в іншому напрямку і йому вдалося протиснутися на їхнє місце, майже навпроти головної сцени.

З кожною новою композицією натовп шаленів усе більше. Позаду був ще один бар, але туди було не проштовхнутися. Згодом шаленство досягло небувалих розмірів, навіть бармени дивувалися. Здавалося, натовп просто обезумів і відривався, як в останній раз. Усе навкруги кричало і стрибало. Поряд чутно було англійську мову з американським акцентом, також грецьку, турецьку, російську, звісно, українську, словом, повний інтернаціонал.

Діджей після п’ятої пісні зробив невеличку паузу, миттєво зникнувши зі сцени, і Мирославу в цей момент вдалося так-сяк добратися до бару. Але це ще пів біди, бармена постійно відволікали й лише через декілька хвилин той його помітив і налив порцію віскі.

З алкоголем він явно перебрав, хоча, якщо врахувати, що бармени віскі точно розводять, випив лише грамів 100. Нова поява діджея вечора викликала шаленство такої інтенсивності, що з Мирослава вирвалася якась потужна енергія, і він вже скакав, кричав, танцював, шаленів разом з іншими.

Чи це йому здалося, чи так було насправді, але після цього навіть ті, хто був поряд і ще хоч якось стримувалися, ніби зірвалися з ланцюгів. Все ніби вийшло з-під контролю.