Машине весілля

Наступного дня Маша ошелешила новиною — вона виходить заміж. На пальці в неї красувалась каблучка з діамантом, і наш офіс наповнився не лише жіночими гормонами радості, а й взагалі позитивною енергією, яка била через край.

Маша повідомила, що і Валентин, і я запрошені й що вона нам не пробачить, якщо ми не прийдемо. На диво, Валентин одразу погодився, чим зовсім збив із пантелику.

«Навіщо, якщо ти в компанії лише на пів року чи рік, та й плани в тебе не найліпші, підтримувати дружні стосунки? Це геть збиває з пантелику… Чогось я точно ще не знаю, — подумав Мирослав. — Напевно, це все та замголовного бухгалтера Сніжана — подруга Маші».

Мирославу ніколи не подобалися весілля, особливо сучасні. Це так нудно і нещиро. Геть усі присутні, опираючись на власний досвід, знають, що через рік, максимум два, оцей її принц перетвориться на чергового козла, покидька, бабія і ще бозна-кого. А вона у свою чергу на жирну, скандальну істеричку. І чому люди одружуються, знаючи наперед, що їх чекає? Ну добре, одружуються, але вони із цього ще шоу роблять, де усім їм потрібно бажати довгих років щастя в злагоді та любові.

Тьху, аж огидно таке чути. Таке лицемірство, що аж гидко. У сучасному світі при одруженні потрібно ставити такі запитання — чи вважаєте ви Така-то така вигідною для себе партією Такого-то такого. Якщо так, теж питання в іншому.

«Владою, наданою мені, оголошую вас чоловіком і дружиною, допоки не згасне ваше кохання або хтось із вас не знайде собі когось кращого», — це принаймні було б чесно та без зайвих ілюзій.

Мирослав також підтвердив, що прийде, лише уточнив, що прийде не сам.

Після робочого дня Мирослав, пробираючись пробками, під’їжджав до метро «Лук’янівська», де на нього вже чекала Ліда. У неї була лише невеличка дорожня сумка, схоже, Ліда взяла лише найнеобхідніше.

— Привіт, любий.

— Привіт, кохана, — якось занадто няшно обмінялися любощами молодята. Схоже, це подіяв на Мирослава вплив занадто щасливої та романтичної Маші.

Дорогою вони заскочили до супермаркету, бо на вихідних Мирослав так і не пішов на закупи, добре, що їх повідкривали на кожному боці. Дорогою Ліда розповідала про свою Холлі й те які складні були в неї пологи. Але всі п’ятеро цуценят здорові й апетит у них пречудовий, тому власне вона й має змогу переїхати до нього.

Мирослава цікавило питання як надовго і чому так різко вона вирішила переїхати, але йому забракло сміливості запитати її про це отак одразу.

Здавалося, просте запитання, і послухай когось зі знайомих, це ніби так просто — запитати, а, коли діло доходить до дії, чомусь знаходиться сотня виправдань. І одне із цих виправдань уже такий рідний її запах, а ще її постійні зникнення — у Марокко, а тепер на вихідних.

— А нас на весілля запросили! — повідомив Мирослав.

— Прямо так нас? — з усмішкою поцікавилася Ліда.

— Ну як нас, мене, але я вже попередив, що буду з тобою. Ти ж не проти?

— Ну я не знаю, потрібно подумати, — почала підігрувати Ліда. — А на коли весілля?

— Поки не знаю, Маша сказала повідомить на днях.

— А хто така Маша?

— Колега по роботі.

— Гарна колега? — жартома запитала Ліда.

— Ти сьогодні якась не така… — зауважив Мирослав. — Ти точно собачку спасала? — уже почав підігрувати він її.

Ліда зробила вигляд, що образилася.

— Ну добре, все, я пожартував. Іди поцілую.

Цього вечора Ліда готувала пасту, а Мирослав — овочевий салат. Серпень — це овочевий рай, а його улюблений салат грецький у різних його варіаціях. Сир фета змінює його смак докорінно, надаючи салату ситості та довершеності.

Ці дві страви грецької та італійської кухні, які ще називають середземноморськими, неабияк заводять, і Ліда увесь вечір стріляла своїм палким поглядом, пронизуючи і так не досить надійний захист Мирослава.