Розділ 31. День незабутніх вражень

Після повернення додому з Буковеля, життя в Любліні поступово повернулося до свого звичного ритму. Але цього разу, Бревек та Альона вирішили, що не дозволять собі знову застрягнути в рутині. Вони усвідомили, наскільки важливо знаходити час для чогось нового, навіть посеред буднів. Так і народилася ідея створити особливий день — День незабутніх вражень.

— Ми повинні зробити щось нестандартне, — сказала Альона, розмовляючи з Бревеком за сніданком. — Щось, чого ми ще ніколи не пробували.

— Наприклад? — запитав він, піднімаючи брову.

— Може, кулінарний майстер-клас? Політ на повітряній кулі? Або похід на танцювальний вечір?

— Давай усе одразу, — пожартував Бревек.

Але ідея захопила їх обох, і вони вирішили, що цей день буде присвячений експериментам, новим емоціям і враженням, які залишаться з ними назавжди.

День почався рано. Першою зупинкою став майстер-клас із гончарства. Альона давно мріяла спробувати працювати з глиною, але ніколи не знаходила часу.

— Це виглядає складніше, ніж я думала, — зізналася вона, дивлячись на шматок глини, що вертівся на гончарному крузі.

— У тебе все вийде, — підбадьорив її Бревек, самостійно намагаючись створити вазу.

Зрештою, після кількох спроб, Альона створила щось, що нагадувало невелике горнятко. Вона сміялася до сліз, дивлячись на свій витвір, але водночас відчувала гордість.

— Це буде моє улюблене горнятко, — сказала вона, показуючи його Бревеку.

— А ось це буде найвища ваза в нашому домі, — пожартував він, демонструючи свою криву, але велику "шедевральну" вазу.

Майстер-клас завершився фотографією їхніх робіт, які вони вирішили забрати додому.

Наступним пунктом програми став сюрприз, який організував Бревек. Він замовив політ на повітряній кулі, що мав подарувати їм незабутній вид на Люблін.

Коли вони підійшли до кулі, Альона трохи нервувала.

— Ти впевнений, що це безпечно? — запитала вона, тримаючись за його руку.

— Абсолютно, — відповів він. — До того ж, це буде наша спільна пригода.

Коли куля почала підніматися, Альона вдихнула на повні груди. Вид, який відкрився перед ними, був просто захоплюючим. Місто виблискувало під сонцем, а поля й ліси навколо нього здавалися нескінченними.

— Це дивовижно, — сказала вона, вдивляючись у горизонт. — Ніби ми на вершині світу.

— І найкраще, що ми тут разом, — додав Бревек.

Політ тривав близько години, але для них він минув, як одна мить. Це було щось настільки чарівне, що вони вирішили повторити це колись знову.

Після обіду, вони вирушили на танцювальний майстер-клас, про який дізналися напередодні. Це був клас соціальних танців, де викладали основи сальси і бачати.

— Я зовсім не вмію танцювати, — зізнався Бревек, коли вони увійшли до зали.

— І я теж, — відповіла Альона, сміючись. — Але ж у цьому і весь сенс.

Інструктор виявився терплячим і веселим. Він пояснював кожен рух, і навіть ті, хто ніколи раніше не танцював, почувалися впевнено. Бревек та Альона спочатку трохи соромилися, але поступово їхня незграбність перетворилася на легкість і задоволення.

— Ти навіть дуже гарно рухаєшся, — пожартувала Альона, коли вони повторювали один з кроків.

— Це все тому, що я маю чудову партнерку, — відповів Бревек, посміхаючись.

До кінця заняття вони вже сміливо танцювали під музику, яка звучала в залі. Вони відчували себе настільки вільно, що навіть не помітили, як швидко промайнув час.

Повернувшись додому, вони вирішили завершити день затишною вечерею. Бревек приготував пасту з морепродуктами, а Альона відкрила пляшку вина, яку вони привезли з подорожі.

— Це був неймовірний день, — сказала Альона, піднімаючи келих. — Я не можу згадати, коли востаннє отримувала стільки нових емоцій.

— І це тільки початок, — відповів Бревек. — Ми маємо зробити такі дні нашою традицією.

Вони сиділи на кухні, згадуючи кожен момент дня, сміялися, переглядали фотографії й будували плани на майбутнє.