Розділ 29. Як Альона рятувала хворого

Робота в лікарні завжди була важливою частиною життя Альони. Незважаючи на успіхи в мистецьких проєктах і спільній роботі з Бревеком, вона не полишала своєї професії лікаря. Це була її внутрішня місія — допомагати людям, рятувати життя і боротися за кожного пацієнта.

Одного прохолодного осіннього ранку, коли листя вже жовтіло, Альона зайшла до лікарні зі звичайним настроєм: сьогодні буде звичайний напружений день, повний діагнозів, консультацій і невідкладних випадків. Але цей день виявився зовсім не таким, як вона очікувала.

Щойно вона зайшла до ординаторської, як пролунав дзвінок з приймального відділення:

— Докторе Альоно, у нас надзвичайна ситуація. Нам везуть пацієнта в критичному стані. Це молодий чоловік, у нього підозра на серйозну внутрішню кровотечу після автомобільної аварії.

Альона миттєво зібралася, її думки стали чіткими і зосередженими. Вона знала, що у таких випадках кожна секунда має значення. Вона кивнула колегам:

— Готуйте операційну, ми мусимо бути готові до екстреного втручання.

Коли пацієнта привезли, Альона одразу побачила, наскільки важкий його стан. Молодий чоловік, якому, здавалося, було не більше тридцяти, виглядав блідим, майже без крові. Його очі були напівзаплющені, дихання — важке й нерівне.

— Його ім’я? — запитала Альона медсестру, яка супроводжувала пацієнта.

— Олег, — відповіла медсестра. — Він потрапив у аварію дорогою з роботи. Водій іншої машини вижив, але Олег отримав серйозні травми.

Альона підкликала анестезіолога й інших колег.

— Ми не маємо часу на детальне обстеження, — сказала вона. — Починаємо негайно.

Операційна була наповнена напруженою атмосферою. Альона координувала дії команди, ретельно обдумуючи кожен крок.

— Внутрішня кровотеча в області живота, — сказала вона, вдивляючись у монітори. — Ми повинні знайти і зупинити її, перш ніж він втратить ще більше крові.

Медсестри швидко підготували необхідні інструменти, анестезіолог забезпечив стабільність дихання пацієнта. Альона працювала невпинно, її рухи були точними й швидкими.

— Кровотеча з печінки, — сказала вона через кілька хвилин, коли знайшла джерело. — Починаємо накладати шви.

Команда працювала злагоджено. Альона майже не помічала часу: у такі моменти вона повністю занурювалася в роботу, відчуваючи відповідальність за життя пацієнта.

Через кілька годин кровотечу вдалося зупинити. Серце Олега, яке ледь билося на початку операції, тепер стабілізувалося. Втомлена, але задоволена, Альона зняла рукавички й вдихнула на повні груди.

— Ми зробили це, — тихо сказала вона команді.

Коли Олег прийшов до тями в реанімації, перше, що він побачив, була Альона. Її обличчя світилося спокоєм і впевненістю.

— Доброго ранку, Олеже, — сказала вона, усміхаючись. — Ви потрапили до нашої лікарні після аварії. Ми провели операцію, і зараз ваше життя поза небезпекою.

Олег спробував щось сказати, але його голос був слабким.

— Не хвилюйтесь, — сказала Альона, обережно торкаючись його плеча. — Головне зараз — відпочивати. Ми подбаємо про все інше.

Протягом наступних тижнів вона стежила за його відновленням. Олег виявився доброзичливим і вдячним пацієнтом. Він не раз дякував Альоні за те, що вона врятувала йому життя.

— Як ви змогли так швидко зрозуміти, що робити? — якось запитав він, коли його стан покращився.

— Це не тільки знання, — відповіла Альона. — Це ще й командна робота. І віра в те, що життя кожної людини — безцінне.

Пізніше, після роботи, одного вечора, сидячи вдома з Бревеком, вона розповідала йому про цей випадок.

— Знаєш, — сказала вона, дивлячись у чашку чаю, — інколи мені здається, що життя — це постійний баланс між мистецтвом і медициною. Але сьогодні я зрозуміла, що в обох випадках ми рятуємо життя.

— Ти завжди знаходиш спосіб об’єднати ці світи, — відповів Бревек. — І саме це робить тебе особливою.