Розділ 25. У Гданську

Подорож до Гданська була спонтанним рішенням. Після кількох місяців напруженої роботи, Бревек та Альона відчували, що їм потрібен перепочинок. Після успіху фестивалю у Любліні вони заслужили на те, щоб просто побути разом і насолодитися чимось новим. Їхній вибір упав на портове місто Гданськ — місце, сповнене історії, морського бризу й романтики.

— Гданськ? — перепитала Альона, коли Бревек запропонував ідею. — Це ж далеко від нашого звичного ритму.

— Саме тому це ідеальне місце, — усміхнувся він. — Там є море, свіже повітря і жодної рутини. Тільки ти, я і тиха прогулянка старими вуличками.

Вони зібралися швидко: теплі речі на випадок прохолодних вечорів, кілька книжок і нотатники, якщо раптом нахлине натхнення. Подорож потягом була довгою, але легкою. За вікном пролітали мальовничі краєвиди: зелені поля, невеликі містечка, а далі все більше натяків на близькість моря. Коли вони нарешті побачили перші силуети портових кранів, серця обох наповнились хвилюванням.

— Ми тут, — тихо промовила Альона, вдивляючись у горизонт. — Гданськ.

Гданськ зустрів їх легким запахом моря і прохолодним вітерцем, що грався в їхніх волоссях. Вони вирішили зупинитися у маленькому готелі в центрі міста, неподалік від знаменитої вулиці Длуга, де розташовані старовинні будівлі з фасадами, що ніби дивляться на історію.

Перший день вони присвятили неспішним прогулянкам. Вулиця Длуга здалася їм казковою: вузькі бруковані дороги, будинки з кольоровими фасадами, сувенірні лавки і кафе, звідки доносився аромат свіжозвареної кави. Альона з захопленням розглядала кожну деталь.

— Подивись, як тут красиво, — захоплено сказала вона, показуючи на фасад із химерними барельєфами. — Здається, це місто створене для того, щоб його малювали.

— Або писали про нього, — додав Бревек. — У кожного будинку є своя історія.

Прогулюючись, вони дійшли до знаменитого фонтану Нептуна. Статуя бога морів стояла посеред площі, ніби охороняючи місто. Вода струменіла у світлі вечірнього сонця, і навколо зібралися туристи, які фотографувалися і просто милувалися краєвидом.

— Як думаєш, Нептун захищає Гданськ чи привертає до нього більше бурь? — пожартував Бревек, вдивляючись у скульптуру.

— Думаю, він просто нагадує людям, наскільки ми всі пов’язані з морем, — відповіла Альона. — Море — це ж не лише бурі, а й спокій.

Наступного дня вони вирушили до порту. Місце, де море зустрічається з землею, було сповнене руху: великі кораблі, маленькі рибальські човни, запах солоної води і крики чайок. Бревек та Альона вирішили сісти на екскурсійний катер, який мав показати їм місто з води.

— Я завжди мріяв побачити портове місто з такого ракурсу, — сказав Бревек, коли вони зайняли місця на верхній палубі катера.

— Я теж, — кивнула Альона, вдихаючи свіжий морський бриз. — Це відчуття, ніби ми десь далеко від усього знайомого, майже як у іншому світі.

Катер пропливав повз великі кораблі, що стояли на причалах, старовинні портові будівлі та сучасні крани, які працювали безупинно. Гід розповідав історії про те, як Гданськ став важливим торговим центром, про буремні часи і тихі періоди, але Бревек та Альона більше слухали шум хвиль і насолоджувалися моментом.

Коли екскурсія закінчилася, вони вирішили залишитися на березі трохи довше. Вони знайшли затишну кав’ярню з видом на воду і сіли на відкритій терасі.

— Як ти думаєш, чому море так заспокоює? — задумливо запитала Альона, дивлячись, як сонце відбивається у воді.

— Напевно, тому що воно завжди залишається незмінним, навіть коли світ довкола змінюється, — відповів Бревек. — Ми можемо спостерігати за ним і розуміти, що є щось більше за нас.

Повернувшись до готелю, вони вирішили не зупинятися на цьому і вийшли прогулятися нічним містом. Вогні ліхтарів освітлювали вулиці, відбиваючись у вікнах старовинних будинків. Людей було менше, і місто здавалося ще більш загадковим.

Вони дійшли до річки Мотлава, де місто здавалося ще більш чарівним. Набережна була підсвічена теплим світлом, а на воді віддзеркалювалися вогні кафе і ресторанів. Альона та Бревек сіли на лавку, щоб насолодитися тишею.

— Знаєш, мені здається, що кожне місто має свій ритм, — сказала Альона. — Люблін — це наше натхнення, Варшава — наші зустрічі з друзями, а Гданськ — це про спокій і можливість просто бути.

— Може, це те, чого нам зараз потрібно? — запитав Бревек, дивлячись на воду. — Місце, де ми можемо трохи сповільнитися і просто насолодитися моментом.

Вони сиділи так довго, поки холодний вітер не змусив їх повернутися до готелю. Але навіть у своїй кімнаті вони відчували, що Гданськ залишив у їхніх серцях щось особливе.

Наступного дня вони провели останні години в місті, прогулюючись вуличками і купуючи маленькі сувеніри на згадку. Вони вирішили, що ця подорож стане для них новим етапом, нагадуванням про те, як важливо знаходити час для себе.

Коли вони сідали у потяг, Альона подивилася на Гданськ востаннє.

— Це місто залишиться зі мною, — тихо сказала вона. — Як спогад, як місце, де ми знову знайшли спокій.

— А для мене — як місце, де я побачив тебе щасливою, — відповів Бревек, стискаючи її руку.

Їхня подорож завершилася, але Гданськ назавжди залишився частиною їхньої історії.