Глава 1 — Дощ і розбите серце

Злива. З дахів стікали краплі дощу. Вулиці порожні, мокрий асфальт блищить у тьмяному світлі ліхтарів. По ньому йде дівчина в білій сукні з блакитними очима. Її погляд — чистий, як ясне небо.

Чорне довге волосся, майже торкаючись асфальту, блищало, як нічна гладь. Холодні краплі дощу падали на дівчинку. Вона йшла по порожній вулиці і плакала...

Вдома її чекали брат і мама. Побачивши її у вікні, брат вибіг до неї.

— Боже, що з тобою сталося? Переживаючи, запитав він. — Швидко заходь в будинок, ллє, як з відра!

— Відчепися  від мене.

Зайшовши в будинок, дівчина відразу попрямувала до своєї кімнати.

— Що це з нею? — тихо запитав брат.

— Перехідний вік, переросте. Краще лягай спати, — відповіла мати.

У цей час дівчина сиділа і дивилася у вікно. Сльози текли по щоках, але вона продовжувала мило посміхатися.

Брат не з міг заснути — переживав за сестру — і пішов до неї.

— Еріка, що з тобою сталося? Ти тільки скажи мені, хто тебе образив — я тут же розберуся!

— Брате, не хвилюйся за мене, лягай спати... — з посмішкою сказала дівчинка.

— Еріка, якщо не хочеш мені говорити — не кажи. Розкажеш, коли заспокоїшся.

Брат підійшов до Еріки, обійняв її і почав дивитися у вікно.

— Остін...

— М? Я слухаю тебе уважно, нахмуривши брови і злегка стиснувши губи.

— Знаєш таке відчуття, коли важлива людина сказала тобі просте слово, яке, здавалося б, не образливе... але це просте слово пронизало болем твоє серце?..

— І ти з цим болем йдеш по порожніх, мокрих дорогах, вся промокла, не знаючи, куди піти, і думаєш, що далі робити... — Еріка опустила очі, стискаючи руки в кулаки на колінах.

Брат мовчки слухав сестру, його погляд був зосереджений і трохи тривожний.

— Я ж просто хотіла бути поруч з ним... Я просто хотіла любові тільки від нього. Я йому вірила, довіряла... Чому? Чому він так вчинив?

— Що він тобі сказав? — Остін злегка нахмурився.

— А ми з ним навіть не були разом... Ми просто друзі. Друзі! Але я ніколи не вважала його другом — він для мене більше, ніж друг. Чому я не можу бути для нього більше, ніж другом? Він сказав мені, що він вдячний, що я його подруга, і радий чути, що він мені подобається. Але у нього є дівчина, і вона знаходиться в іншому місті. Він переїжджає до неї! — сказала Еріка тремтячим голосом.

— А я навіть не знала, що у нього є дівчина. І тут моє серце розбилося... — вона опустила погляд у підлогу, ледве стримуючи сльози.

— Еріка, я зараз розумію твій біль. Але він не винен, що йому подобається інша. Заспокойся і продовжуй жити далі. Одного разу ти знайдеш того самого. — Остін повільно кивнув, його очі були уважні і трохи сумні.

Він лише посміхнувся і мовчки пішов.

— Тобі легко говорити. А як же моєму серцю його забути? Ти думаєш, це легко? Як можна швидко забути людину, яку любиш?

— Я не казав, що це легко. Так, це боляче. Ти будеш сумувати, страждати за ним. Але якщо ти зараз все добре обміркуєш і вирішиш стерти спогади про нього — так, перші дні буде складно, але потім ти впораєшся. Обміркуй  все добре. Я пішов. — Остін м'яко посміхнувся, злегка знизав плечима і вийшов, залишивши тихий слід у кімнаті.

Дівчинка продовжувала дивитися у вікно, її очі були мокрі, а думки заплутані.

Еріка, ти ж не така. Чому ти плачеш через якогось хлопця? Адже якщо і справді подумати, то він дійсно не винен. Він дійсно вважав мене другом. — тремтячим голосом і з легкою, милою посмішкою вона почала підбадьорювати себе.

— Еріка, з завтрашнього дня ти змінюєш своє життя! — встаючи з підвіконня, вона глибоко зітхнула, розправила плечі, ніби знімаючи тяжкість з душі, і закрила очі. Після короткої паузи, відчуваючи, як спокій повертається, вона заснула, з посмішкою на губах.