Глава 32

- Привіт, Габріель.

Він вдивлявся в мене, наче не вірив своїм очам.

- Що...що ти тут робиш?

- Може запросиш мене, чи тут постоїмо ?

Габріель поспішно відійшов у бік, даючи мені прохід до його володінь.

- Звісно...так. Проходь, будь ласка.

Я впевнено переступила поріг хвіртки і увійшла у двір.

Габріель зайшов відразу за мною і зачинив її. На замок. Я озирнулась навкруги. У дворі Габріеля все було чистенько і зелено, не дивлячись на пізню осінь, що зазвичай позбавляла фарб всього навкруги. Вітіюваті тротуари з кольорової плитки, викладеної візерунком, а зелені сосни, ялини і ще якісь маленькі кущі з зеленими голками з усіх боків оточували їх.

Габріель розсудливо не ризикував наближатися. Він стояв на почесній відстані, мовчки витріщаючись.

- Я ні на що не натякаю, але сьогодні дещо прохолодно.

 - Так, так, пробач,- залепотів він.- Пройдемо в дім? Тобі допомогти з сумкою?

- Ні,- лише відповіла я і попрямувала вперед нього до будинку. Ми увійшли в ошатний просторий хол. Я кинула сумку на підлогу і скинула куртку.

- Що ти робиш?- запитав Габріель.

Я поглянула на нього, піднявши брову.

- Тобто,- заговорив він знову.- Я дуже радий тебе бачити, але чому ти прийшла? Сама.

Я зітхнула.

- Є розмова.

- Так?

- Ти сказав, що кохаєш мене, тоді- на вечері у Фелінскі.

Габріель трохи ошалів від такого питання, але через коротку паузу кивнув.

Я теж кивнула.

- Раз так, то я приїхала тебе вилікувати.

- Не зрозумів,- Габріель склав руки на грудях.

 - Ти не кохаєш мене- ти мною хворий. Я вже не хочу звинувачувати тебе. Я звинувачую твою мати, яка не виховала тебе і яка не навчила тебе звичайним людським почуттям. І я хочу тобі допомогти.

- Адріано,я...

Я підняла руку, обриваючи його.

- Урок перший: я не Адріана. Тепер, я - Міка. Прийми це як факт. Адріаною мене назвали люди, які мене не хотіли і не любили, тому я з радістю позбавилася цього ім'я.

- Добре...- доволі швидко погодився Габріель. Він настільки був шокованим тим, що відбувалося, що досі перебував в рзгубленому стані.

Я зняла шарф і шапку, на плечі впали білі пасма. Так, я вдягла перуку.

- Але ти маєш усвідомити: торкнешся мене без дозволу або спробуєш зробити щось таке- я зламаю тобі руку, або навіть дві.

Габріель підняв брови і трохи всміхнувся.

- Справді?

Я підійшла до нього і без попередження вдарила у "дихало".

Він відразу впав на підлогу і почав задихатися.

- Це тобі для прикладу.

Габріель продовжував кашляти і плювати на підлогу.

- Та досить. Не так сильно я й вдарила.

Хоча насправді сильно.

Я простягнула йому руку і він, хоч і не одразу, схопився за неї. Але замість того, щоб допомогти йому підвестися, я врізала йому кулаком іншої руки в обличчя.

З його носу бризнула кров.

- Бляха!- гнусаво заволав Габріель.

- А це за те, що користувався моєю слабкістю і сував свій язик мені в рот без дозволу.

Габріель стояв на колінах, тримаючись за ніс, кров з якого не переставала хлистати. Можливо я пошкодила йому перегородку.

- Ще б не завадило залишити тобі сліди від зубів десь на видному місці, але сьогодні я добра, тож, може, іншим разом.

Я простягнула руку ще раз. Габріель лише недобре поглянув не неї.

- Та не буду я тебе більше бити. Принаймні, поки що.

Габріель ще раз зиркнув на мене і все ж таки взявся за мою долоню. Тепер я допомогла йому підвестися.

  Мій план складався з того, щоб навчити Габріеля любити. Так-так. Саме любити, а не кохати. Пояснити, що жінок можна не тільки бажати в сексуальному плані. Можна просто дружити і тусуватися разом без жодного натяку на романтичність. Цим ми і зайнялися.

Я жила з ним цілих два тижні. Ми грали в ігри на приставці, ходили по барам і найважливіше: консультувалися із психологом, аби вирішити наші спільні проблеми. Останній пункт Габріелю не подобався. Та хто його питав? Наші зустрічі із молодою психологинею проходили не дуже. І до мене не відразу дійшло чому. А от до Габріеля відразу!

- Вона до мене пристає!

- Не видумуй!

- Вона роздягає мене очима!

- Габріель, я не відміню ці зустрічі! Не всі жінки від тебе в захваті, зрозумій вже. Ти приємний чоловік, але не маєш подобатися всім.

Габріель лише невдоволено гарчав, але тримався. Я цінила це. Він тримався заради мене і себе. Він майже перестав дратувати мене однією своєю присутностю.

Але цього разу Габріель виявився правим, щодо схибленості тієї жінки на ньому. Я відійшла з нашої сесії через дзвінок, а

повернувшись застала як вона лізла до нього, а той намагався втримати її на відстані.

Коротше, психолога ми змінили. Я подзвонила Маї аби та порадила мені когось іще. Мая паралельно раереслінгу вчилася на психолога, тож знайомих в тій сфері у неї було

багато.

- А чому твоя подруга не допоможе нам?- запитував Габріель.

 - Бо це конфлікт інтересів, через те що вона моя подруга. Ну і краще б тобі її не зустрічати, бо їй я розповіла ВСЕ. І вона до тебе буде набагато менш терплячою, аніж я.

Так, думаю Мая його вб'є. Вона довго відмовляла мене від цієї затії, але познайомившись з Габріелем, Мая зрозуміла б , що той не такий вже й пропащий.

Габріель поводився адекватно, що ,насправді, мене приємно вразило. Його накрило лише раз.

Він зайшов в кімнату, яку виділив мені, серед ночі і сів поруч з ліжком.

- Ти ніколи не покохаєш мене?

Я ще не спала. Повернулася до нього і поглянула на нього з щирим жалем.

- Ні,- я говорила максимально м'яко. З кожним днем я звикала до Габріеля все більше. Він був далеко не ідеальним, але й не такий поганий. Йому просто потрібне було виховання, яке в дитинстві не дали йому батьки. Він піддавався мені, коли ми грали в приставку, щоб я могла порадіти. Сам смачно готував і з радістю пригощав мене. Багато працював і дуже вічливо розмовляв із своїми робітниками. Одного разу у Джефа- того стрьомного охоронця, зламалася машина і Габріель допоміг йому її полагодити. Я вже не бачила в Габріелі монстра- лише одинокого і обділеного нормальною любов'ю батьків хлопчика. Я теж була позбавлена цієї любові, але мене хоч трохи та виховували , а не догоджали кожній забаганці.