Глава 31

Осінь пролетіла миттєво. Всі мої одинадцять боїв пройшли із суцільною моєю перемогою. Дарія пишалася мною, компанія начебто збільшила мій відсоток заробітку з бою. Та про це я дізнаюся весною- коли завершиться контракт і я нарешті отримаю всі свої гроші.

Щодо Майка- у нас все було добре... Ми бачилися не часто- через мій забитий графік, та й власне через його теж. Про наші "стосунки", які ще було занадто гучно так називати, ніхто не знав- я весь час мала бути Кіко, тож світитися із кимось з ким я хочу бачитися в звичайному житті, краще не треба було.

За те ми часто говорили по телефону. Майже кожного дня.

"- Як пройшов твій день?- запитував Майк.

- Випадково перестаралася і розбила Черрі обличчя, вона заляпала весь мій костюм кров'ю. Дарія сказала, що вирахує це з моєї зарплатні.

- Ммм...дуже сексуально,- через недовгу паузу відповідав він.-Шкода, що мене не було.

- А як твій день?

- Сьогодні податковий день. Заповняв купу папірців...

- Фууу. Нудьга...- стогнала я під сміх Майка".

Паралельно ми займалися вирішення моїх проблем. Проблем із моїм минули. Причому більш складна задача лягла на Майка і він працював над нею вже кілька місяців. Я ж чекала вільні тижні- своїх, так сказати, канікул, аби зробити свою частину.

І ось я тут.

Залізні, високі ворота не відчинялися. Їх і так було не перелізти, так ще й поверху був ряд гострих шпилів. Може то більше для краси... Я ще раз подзвонила в домофон. Вже в десяте, певно.

Нарешті за іншим боком роздалися кроки. Свіжовипалий сніг в листопаді хрустів під чиїмось взуттям. Я вся підібгалася і глибоко вдихнула.

- Хто там?- роздався басистий голос, явно літнього чоловіка.

- Я хочу бачити господаря будинку,- відповідаю.

Хвіртка прочинилася і з-під неї визирнув бородатий чоловік в чорному пальто і дурнуватій високій шапці.

- Ви хто?- недобре запитав він.

- Господар вдома?- теж недуже привітно запитала я. Він звів свої волохаті брови і його зморшки на лобі стали глибшими.

- Чого тобі треба? Як ти знайшла цей дім?- Він виступив за поріг і став переді мною. Певно, сподіваючись, що своєї широкою статурою злякає мене.

- Передайте йому, що прийшла Адріана.

Чоловік криво всміхнувся.

- Йому не цікаві ніякі дівки. Тож йди звідси по добру по здорову.

Я підійшла ближче з непроникним обличчям. Охоронець був зростом із мене, тож я дивилася йому прямо в очі.

- Йди зараз же. Або спочатку отримаєш від мене, а потім і від свого господаря,- жорстко промовила я, поправляючи руками комір на його пальто.

Стиснувши міцну тканину в кулак, додаю:

- Швидко, а то моя сумка доволі важка.

Це спрацювало. Люди завжди бояться холодності і впевненості. А особливо, якщо людина поводить себе так, після того як їхня спроба налякати провалилася.

За кілька хвилин почулися кроки. Кроки швидкого ходу.

Майже бігу.

Я згадала яким бачила його в останнє. Той вираз його обличчя запечатався в моїй пам'яті дуже яскраво. Я часто бачила останнім часом це уві снах. Коли на його очах зблиснули сльози в той вечір, щось змінилося в мені.

Змінилася думка і бачення минулого. Я поглянула на всі події не з боку заляканої дівчинки, а дорослої дівчини. Дещо потребувала роз'яснень, які я збиралася отримати зараз.

Хвіртка прочинилася.

- Адріано?

- Привіт, Габріелю.

Габріель

П'ять років до того

- Ти вже готовий до сьогоденної вечірки?- запитала Каріна, повисаючи на моєму лікті.

Я вивільнив від неї свою руку. Причому відверто струсивши її з себе, як докучливу муху.

- Він не піде,- відповів за мене один з моїх однокурсників. Той, з яким ми більше всього спілкувалися.- Його вдома чекають.

Він по-дурному вишкірився.

Ясно, з ним теж більше не говоритиму ні про що. Взагалі і так всі знали, що з недавніх часів я зайнятий. Більше ніяких вечірок, гулянок і дівок- ні одноразових, ні постійних. Бо мене вдома чекали.

Я ніколи не думав, що знайду жінку заради якої буду поспішати додому. І тим більше не думав, що знайду її в такому ранньому віці. Але це було блаженство. Йти додому і знати, що тебе там чекає прекрасна дівчина.

Хотілося якнайшвидше доїхати, але з'явитися до неї ні з чим я не міг. Тому припаркувався біля найбільшого квіткового магазину в місті.

Завжди хотілося чимось її здивувати, тому я ретельно обирав квіти для букету. Сьогодні це були багряні кали.

- Яким кольором хочете обгортку?- з посмішкою запитала молода флористка.

- Шоколадну,- швидко відповів я. Шоколадну- в колір її кудрявого волосся.

Дівчина почала обгортати букет, час від часу кидаючи на мене зацікавлені погляди. Краще б сконцентрувалася на своїй роботі, бо я поспішаю.

- Їй пощастило,- промовила флористка.

- Що?

- Вашій дівчині. Пощастило з вами. Ви купуєте їй букет майже кожного дня.

Вона почала зав'язувати навколо букету яскраву стрічку.

- Я купую їй букети КОЖНОГО дня. Це ви не завжди на зміні.

 Я кинув на стіл кілька купюр, забрав букет і пішов, не чекаючи здачі. Там було їй "на чай" менше, ніж я міг би залишити, бо не любив , коли багато говорили. А особливо, коли нагадували, що Адріана все ще не моя дівчина.

Букет вийшов красивий, він сподобається їй, тож загалом я залишився задоволений.

- Привіт,- я увійшов в її кімнату. Вона сиділа за столом, утнувшись в книжку.

- Привіт,- невпевнено відповіла вона і обернулася.

Адріана. Така гарна, така світла... Найпрекрасніше створіння, що я зустрічав. І як я міг жити до цього з нею під одним дахом більше року і не звернути на це увагу раніше. Ці шоколадні кучері, рожеві щічки, що червоніли від найпростіших речей, ці прекрасні зелені очі...

- Я приніс тобі букет,- я підійшов до неї зі спини, нахилився і поцілував у щоку.