Розділ 1.14.

   Його забрали зовсім несподівано.

   Одного разу Доміна повернулася на човні з міста у супроводі двох стражників.

   - Підготуй Дарія, - мовила вона Неї. – Це за ним.

   У Неї все похололо всередині.

   - Він ще не готовий… Він не може нормально ходити…

   - Роби те, що тобі наказали, - холодно відповіла Доміна.

  Стражники стали біля кімнати Дарія по обидва боки від дверей.

  Нея швидкоруч склала Дарію пакунок із їжею та усіма тими травами, що зберігалися в неї і побігла до хлопця.

   Стражники прискіпливо оглянули її, але нічого не сказали.

   Дарій виглядав холодно - спокійним. Він вже знав, зрозумів коли прийшла охорона.

   Коли Нея зайшла він підійнявся їй на зустріч. Вона міцно причинила двері за собою і кинулася йому в обійми. В очах стояли сльози.

   - Не плач, - мовив він і погладив її по волоссю.

   «Шкода, що ти не погодилася тікати зі мною», - подумав він про себе. Одного разу він наважився запропонувати їй це, та вона навідріз відмовилася. А на що ж тоді вона сподівалася? Знала , що рано чи пізно так станеться. А він не наполягав. Куди їй? Жити разом з ним в лісі? А як ні, то куди вони могли б подітися?

  - Не плач, - повторив він і відсторонився від неї.

 Нея витерла рукою очі.

  - Я тут склала тобі пакунок…

  Вона хотіла показати йому, що саме, та він перебив її:

  - Не потрібно, Нея, стражники все одно не дадуть мені забрати його з собою.

  - Як це не дадуть? Я буду вимагати…

  Дарій підійняв руку.

  - Вони все одно його відберуть, якщо не тут, то відразу, як тільки відпливемо від острова.

  Дарій взяв свої милиці. «Їх також відберуть», - подумав він. Але йому хотілося якомога довше потриматися за дерево.

   - Ходімо.

   - Як, вже зараз? Почекай ще, нас же не женуть…

   «Не женуть. Але це все одно станеться, - думав він. – І хай краще скоріше.»

Бо йому було дуже тяжко дивитися на її сльози.

    Вона підступилася і знову обійняла його.

    Він стояв непорушно, спираючись на милиці.

    - Я не знаю, куди мене зараз повезуть, - мовив він. –Та як би не було, я знайду шлях як утекти. І тоді я знайду тебе, де б ти не була…

    Вона слухала, затамувавши подих і не відривала обличчя від його грудей.

   - Ти цього хочеш? – запитав Дарій.

   Нея мовчала і не підіймала голови. Звісно, вона хотіла цього. Але вона розуміла також, що так навряд чи станеться.

   Дарій почекав деякий час і продовжив:

   - Тоді нам краще йти.

   Нея ще хвильку потривалася біля нього, потім розчепила руки і повільно ступила два кроки спиною вперед поближче до дверей.

   Вона більше не витирала очі, тільки кліпнула декілька разів, щоб змахнути сльозу.

   - Я маю повідомити Доміну, що ти готовий. Тебе зможуть забрати тільки тоді, коли вона дасть дозвіл.

   - Добре, - відповів він.

   Вона ще довгий час дивилася на нього, потім стрімко розвернулася і вийшла.

   В наступне двері відчинилися через півгодини. Цього разу їх відчинив стражник.

    - На вихід, - вигукнув він.

    Дарій, спираючись на милиці, закульгав до дверей.

   - Палиці залишити, - крикнув стражник.

   Хлопець на мить міцно стиснув гладку поверхню деревцят і поставив їх до стіни біля дверей.

    Без милиць іти було боляче, але все ж можливо.

    - Давай хутчіше.

   Один стражник став попереду, інший позаду. Ледь осторонь стояли Нея і Доміна.

   - Швидше переступай ногами, - знову крикнув стражник. Йому не подобалося, що Дарій так повільно ступає.

   Стражник замахнувся і вдарив Дарія по спині палицею.

   На спині миттєво розплилася червона смуга. Дарій тільки ледь повів плечами  і повільно в півоберту озирнувся назад .

   - Вперед дивися.

   Стражник знову замахнувся.

  - Не смійте його бити, - Нея рвонулася до Дарія, але Доміна вхопила її за руку.

  - Стояти, дівчинко, це вже не твоя справа.

  Доміна уважно придивилася до Неї. Вона була мудрою жінкою і відразу зрозуміла, що до чого.

    - Ти йому не допоможеш зараз, - тихо мовила вона. – А можеш зробити ще й гірше.

   На сходах стражник ще раз вдарив Дарія палицею, але потім зрозумів, що швидше не буде, хлопець ще дуже сильно кульгав.