Частина 3 "ЗАКИНУТІ КАТАКОМБИ"

Мені приснився кошмар, як я щось шукаю і постійно бігаю. Потім на мене накинувся страшний силует. Я проснувся і був весь в холодному поту. Біля мене сидів Володька і казав, що я весь час говорив нерозбірливі фрази, - які? Я в нього запитався? Він відповів що це було точно не на Українській мові, і сказав що я знаю іноземну мову. Я здивувався і нічого не відповів. - може ж таке приснитись, що я говорив щось. Ясно, ми тут маєм чекати поки прийдуть ці двоє? - незнаю. - ну і фіг з ним, не будем виходити звідси. Джон, а ти знаєш що приховує від нас армія?- армія?! Ну і що вона від нас приховує?- ти в курсі шо воєні послали нас тільки для того щоб переконатися в тому, що тут ходить нечиста сила.- серйозно? Якщо так, тоді чому вони самі не пішли? - вони не мали карти, вони хотіли щоб ми зробили експедицію в цьому місці, і бути так скажем підослідними. Вони самі сюда боються спускатись, я це почув з головного кабінету лейтенанта Андрія. Але нікому ні слова, навіть нашій команді. - по рукам! Раз так, чому ці гади самі не спустились. Як самим спускатись то не дай Бог, а простий люд має колупатися в г@вні. Класна в них логіка.- погоджуюсь. Відповів Володька Вже була 15:00. Ми подали сигнал безпеки а СБУ сказали, що ось ось Олексій з Сашою прийдуть. Вони прийшли через 15 хвилин. Ми поздоровались та через хвилин 30 пішли далі. Ми пішли у лівий тунель і почали його обшукувати і через 2 3 хвилини найшли тунель.Джон : сер?! Подивіться що ми знайшли!!Олексій : не може бути?! Так це ж Тунель!Володимир: нічого собі!    Олексій сповістив СБУ про виявлення тунелю і нам надали наказ спуститись по ньому. Звідси всі проблеми й почались. То у всіх водночас могли погаснути ліхтарі, то дехто з нас почав бачити силуети і плачі, але це все був лише початок. - Ітак, я не знаю що тут твориться, але щоб не сталось — всім тримати спокій! Сказав офіцер. Ми спуститись хто знає куди і пройшли немало шляху. І тут ми побачили сразу кілька тонелей. Один - вів прямо, другий - звертав на ліво, а інші два - звертали право. Підходила ніч. Нам знов треба було шукати ночівлю. - Ітак, в який тунель нам піти? Сказав задумано я-та давай підем до самого найблищого тунелю. Пробурмутав Володька. - а давайте підем на еники беники. Де зупиниться палець, туда й підем. Еники беники їли вареники... Ось сюда! Ми підем прямо. Ми пішли туда і знов побачили ці самі дубові двері. Ми відкрили їх і упали в шок....