Глава 19. Втекти

Глава 19. Втекти 

Лілія

Не знаходячи собі місця, я зачинила двері зсередини та довго ходила по кімнаті туди-сюди. Минуло багато часу, а в мене й досі перед очима картинка, як Владислав захоплює губами мій палець та ніжно його посмоктує. Хочеться викинути з голови еротичні фантазії, що могло б відбутися далі, але я безсила проти чоловіка. Не можу встояти і здаюся під його нахабними руками та звабливими губами. Здаюся, забуваючи про гордість та невдало збудовану стіну, яку Владислав розніс вщент. Тепер чоловік насміхається наді мною, бо він і справді діє на мене магнетично. Я не можу не підкорятися, бо він не терпить непокори. Він впевнено приручає мене до себе. І якби я не намагалася вдавати, що мені до нього байдуже, мої спроби здаються слабкими поруч з ним. Як тільки його бачу, серце стрибає. Як тільки він мене цілує, ноги підкошуються. Як тільки він мене торкається, в животі затягується сильний вузол, що змушує розслабитися та продовжити почате. Що зі мною робиться? Ці відчуття для мене вперше. Я боюся такої реакції на чоловіка. Це нездорова реакція. Я втрачаю поряд з ним здатність ясно мислити. Здається, я втрапила.

Змушую себе відкинути думки про Владислава та зосередитися на навчанні. Домашніх завдань виявляється дуже багато, щоб їх не робити. І нехай завтра вихідний і я мала б все вивчити наступного дня, а сьогодні відпочити, я змушена виконувати саме зараз, інакше здурію від думок про чоловіка. Забороненого чоловіка. Цілий день думала як мені втекти від спільного проведення вечора, але виявляється, я погодилася і таким чином сама собі вирила яму. Владислав і так бачить мою реакцію на нього. А завтра знову буде намагатися мене поцілувати і я не зможу йому відмовити. Бо насправді й сама хочу знову відчути його губи на собі. Здається, він має рацію. Навіщо собі забороняти в своїх же бажаннях? Але якщо ці бажання заборонені? Тоді як чинити? Ох… Як же важко даються дорослі рішення. Чому не можна, щоб було все, як в дитинстві – весело й безтурботно? Навіщо ці проблеми, коли не маєш повної свободи дій?

Почувши, що Владислав прийняв душ, я вирішила зачекати ще кілька хвилин. Він не зайшов у мою кімнату, щоб знову мене спокушати своїм виглядом, і це вже добрий знак. Здається, залишив мене в спокої перед завтрашнім днем? Ох, важко мені. Може, відмовитися? Але ж я вже погодилася. Що б вигадати такого, через що я не зможу піти завтра з ним на зустріч? Це ж можна назвати зустріччю? Чи, може, побаченням? Хоча Владислав лише сказав, що ми проведемо вечір разом. Це не було офіційним запрошенням на побачення. Тоді, виходить, що зустріч. Але… насправді, я не знаю. 

Стоп… Я ж хотіла поїхати до батькового будинку та забрати свої речі. Мені потрібні мої речі. Одяг, шампунь і кондиціонер для волосся, гель для душу, молочко для тіла та інша косметика. Тиждень уже користуюся чоловічим гелем для душу, тож потрібно ще й йому купити засіб. А для цього треба поїхати до торгового центру. Справ по горло! Скажу, що просто не маю часу з ним зустрічатися. І все! Вирішено.

Так думала я, коли лягала спати. Ранок вечора мудріший, як то кажуть. А вночі мені снився він. Нахабний, спокусливий, беззаперечний і сексуальний. Я голову втрачала від нього навіть уві сні. Та коли прокинулася, відчула, що виспалася. На годиннику вже була десята ранку, а на телефоні непрочитане повідомлення вже дві години висить.

Владислав: Доброго ранку, красуне. Сподіваюся, ти чекаєш вечора так само, як і я.

Ох, горе мені. Що тепер робити? Що відповідати? Як бути взагалі? Може, викликати таксі і непомітно вийти з будинку? Таке можливо? Здається, у Владислава сьогодні перша половина дня робоча, якщо брати до уваги його слова, що вільний він лише ввечері. Тоді я зможу непомітно вийти і нічого, а головне, нікому не пояснювати. 

Піднялася з ліжка та смачно потягнулася. Ранок обіцяє бути добрим, якщо не думати про Владислава. Тому я викидаю з голови думки про нього геть і починаю збиратися. Перше, що я зробила, це сходила до ванної кімнати. Тут спокійно, а головне, нікого немає, тож можна розслабитися. Спокійно приймаю душ, чищу зуби, вмиваюся й одягаюся. Спускаюся до кухні, щоб випити чашку кави. На кухні нікого. Навіть з вітальні не чути голосів. Невже мама з майбутнім вітчимом ще сплять? Майже одинадцята. Та мені це лише на руку. Вийду з дому дійсно непоміченою. 

Коли допиваю каву, на телефон приходить повідомлення. Відкриваю і читаю.

Владислав: Година минула як прочитала моє повідомлення і мовчиш? Ігноруєш мене? 

Сміюся, махаючи головою. Він не з романтиків, і наступне повідомлення цьому є доказом.

Владислав: Хочеш бути покараною?

Навіть читаю повідомлення, гадаючи, в якому гніві він його писав. Але ж написав! Вчора сказав, що хоче до мене залицятися, а тому, напевно, вчиться. Ну, гаразд. Нехай так.

Не відповідаю знову. Підіймаюся до себе в кімнату та кладу необхідні речі до сумочки, паралельно викликаючи таксі. Я зібрана й готова тікати. От тільки у що мені обернеться моя втеча? Лиш одному Богу відомо.

Спочатку відвідала торговий центр та придбала точно такий же гель для душу, яким користується Владислав. Кілька годин витратила, щоб його знайти. Потім сильно зголодніла та зайшла до кафе. Замовила піцу, лате та сповна насолодилася їжею і відпочинком. Мені ніхто не заважає, бо я вимкнула телефон після кількох прочитаних повідомлень Владислава. В них читалася агресія, яка ніяк не входила в мої сьогоднішні плани. Сьогодні день лише мій.