Глава 14.2. Новини

Глава 14.2. Новини

Владислав

Повернувшись до кабінету, зрозумів, що хотів би ще випити кави, бо в кафе була несмачна. Однак самому собі варити лінь, а Ельвіри вже не було. І нехай подякує, що я ще тримаюся, а не звільнив її в ту ж хвилину, коли вона попросилася додому. Дам їй шанс проявити себе завтра. Знаю, що в батька була окрема секретарка. Чим вона займається, коли його немає? Ще те питання. От нехай і принесе мені кави.

Коли заходжу до кабінету батька, Оксана весело розмовляє по телефону на робочому місці. І це не якийсь наш клієнт, ні. Здається, з подругою теревенила, судячи з розмови. Бардак, а не офіс. Усіх треба розігнати до біса. От тільки хто тоді працюватиме?

– Владиславе Романовичу… – злякано дивиться, коли нарешті помітила мене у дверях.

Я ж стою розслаблено й спокійно, хоча кілька хвилин роздивлявся як вона каталася на кріслі та сміялася по телефону.

– Вибачте, я… – слів забракло, лише жах застиг в її очах.

– Сьогодні ви виконаєте роль моєї секретарки. Все одно батька немає, – втомлено говорю, роздивляючись напівпорожній кабінет. Без батька і справді порожньо в компанії. А ще працівники забагато собі дозволяють. – Принесіть мені кави, – повертаюся до свого кабінету.

Не можу її звільнити зараз же, тому що тоді прийдеться самому собі каву варити. Лише з цієї причини я її потерплю до вечора.

 В кабінеті беру необхідні теки для проведення наради. Працівники повинні знати свій робочий графік та робочий план на наступний тиждень, який роздрукований в цих теках для кожного. Благо, що Ельвіра все видрукувала завчасно й поклала мені на стіл. Молодець. Передбачлива. Значить, не звільню її і завтра. А пізніше подивимось на її працю. Коли виходжу з кабінету, в дверях зустрівся з Оксаною. Дівчина заносить для мене чашку з кавою. Оперативно.

– Дякую, – відпиваю ковток цілющого напою, який приносить тимчасове задоволення. – А тепер віднеси цю чашку в конференційну залу. За кілька хвилин відбудеться нарада, – повертаю чашку на блюдце на таці.

– Добре. А що потім мені робити? – дивує питанням.

– Все, як зазвичай. Приносити каву всім працівникам і партнерам компанії, які будуть на нараді. Чи ви чимось іншим займалися на посаді секретарки в батька? – пропалюю її поглядом.

Дівчина вся зблідла. Стоїть, збентежено дивлячись на мене. Не знаю, що сказати.

– Я зрозуміла, – нарешті відмирає.

– Потім у мене співбесіда в моєму кабінеті з партнером. Перегляньте ще раз мій графік, який лежить на столі секретаря, та складіть графік на завтра.

– А де ваша секретарка? – ставить слушне запитання.

– Відпросилася. Сталася термінова справа вдома. Вам все одно немає чим зайнятися в кабінеті батька. Тому працюйте.

– Я зрозуміла, – киває, не наважуючись суперечити.  

Йду в залу для конференцій. Там на мене вже чекають працівники, хоча я запізнився всього лиш на дві хвилини, поки пояснював Оксані її роботу. З поважним виглядом керівника компанії проходжу в залу. Сідаю на місце голови то оглядаю всіх присутніх. Підлеглі дивляться на мене та й слова не вимовлять, поки я не дозволю. Дідусь, а потім і батько гарно витренували в підлеглих здатність мовчати, слухати та говорити за командою. Я не маю права це руйнувати. Тому продовжую в тому ж дусі. Вітаюся з присутніми, коли заходить до зали Оксана з тацею в руках і моєю кавою. Ставить переді мною та пропонує напої для працівників. Хто просить кави, хто води, хто чаю. Оксана вислуховує побажання та йде, а потім за кілька хвилин повертається.

Я починаю промову та роздаю теки для підлеглих. Всі починають вчитуватися та вивчати плани. Потім я даю слово кільком чоловікам і вони виступають зі своїми звітами. В цілому нарада проходить добре, але мене відволікає один дзвінок. Вибачаюсь перед підлеглими та скидаю виклик Олега. Коли треба, він не дзвонить, а як не час, перериває мою роботу.

Коли нарада закінчується, повертаюся до свого кабінету, де на мене вже чекає партнер для співбесіди. Оксана пропонує нам кави та приносить зі кілька хвилин. Молодець вона. Оперативно діє. Мабуть, тренування батька даються взнаки. От тільки її розмову телефоном на робочому місці я не забуду. Тоді вона діяла бездумно. Хоч би десь заховалася, в туалеті, чи ще десь. Але ж ні. Вирішила прямо в кабінеті потеревенити, все одно ж батька не було. Подібне свавільство має каратися.

Під час співбесіди знову зателефонував Олег. Я вкотре відхилив виклик, оскільки виражати неповагу до партнера не маю жодного права. Лише тоді, коли ми закінчили та уклали довгострокову угоду, яка стане прибутковою для наших обох компаній, я провів партнера до виходу, та перетелефонував другу. Напевно, щось сталося, інакше він би не дзвонив би стільки. Через пів години я маю їхати до ресторану, який вказав партнер, щоб обговорити деталі співпраці за вечерею та дізнатися людину ближче, з якою протягом року працюватиму. А зараз всього кілька хвилин порозмовляю з Олегом і поїду на вечерю.

– Владе, нарешті, – почув у трубці замість відповіді.

– Що сталося? Коротко і по суті. Я поспішаю, – дивлюсь на годинник.

– Маю новини.

– Слухаю, – нетерпляче підганяю.