Глава 14. Не в настрої

Глава 14. Не в настрої

Владислав

– Доброго ранку, Владиславе Романовичу, – привіталася усміхнена брюнетка, коли я зайшов до офісу.

– Доброго. А ти… – зупинився на секунду, поглянувши їй у вічі.

– Ельвіра. Ваша нова секретарка, – всміхнулася невинно. – Відділ кадрів мені повідомив, що колишня секретарка поквапом звільнилася, тому я від сьогодні зайняла її місце.

«Поквапом…» Аякже. Вони повинні були вказати причину чітко і ясно.

– Тобто тобі не уточнили, чому звільнилася колишня дівчина? – розслаблено поклав руки на стіл та схилився, щоб заглянути в її очі навпроти.

– Ні… – дівчина почервоніла. І де вони тільки взяли її? Вона соромиться мого погляду? А що буде, коли за невиконане завдання я не стримаю себе на нагримаю на неї? Піде десь плакати? Ні, мені потрібні стресостійкі працівники.

– Зате я вам поясню. Вона не виконувала умови дрес-коду. За це її і звільнили. Точніше, я звільнив.

– Дрес… код? – затинається, дивуючись.

– Ага. Одягалася як проститутка, – можливо, я перебільшив, але перелякані очі цієї Ельвіри переконали мене, що вона мене зрозуміла.

– Я… я не буду.

– Я вже оцінив, – помічаю як її брови піднімаються в здивуванні. – І запевняю, якби мені не сподобалося, я б у цю ж хвилину тебе звільнив.

– С-сподобалося? – перепитує, ще більше дивуючись.

– Дрес-код – перше правило. Табу на стосунки або на спробу завести стосунки з босом – друге правило, – роз’яснив усе по поличкам, а Ельвіра закивала головою. – Зроби мені каву, будь ласка. Чорну, подвійну, без цукру, – дав вказівки та закрив за собою двері свого кабінету.

День не задався з самого ранку. Я в поганому настрої через відсутність сексуального задоволення. Знала б тільки Лілія настільки вона мене спокушає своїм невинним виглядом та глибокими синіми очима… Вчора, здавалося, я й справді був готовий її повчити економіці. Може, й не тільки економіці, але то вже інша справа. Я настільки захопився, що навіть хотів передати дівчині свої знання та досвід. В її очах я помітив щиру зацікавленість предметом, а ще зовсім недавно вважав, що вона нічого не тямить в економіці. От тільки економічні задачі самі себе не вирішують, а Лілія змогла проявити себе в цій справі як справжній спеціаліст. Я помітив вирішення тих надскладних задач, хоч вона й вправно старалася приховати це від мене. Тому бажання пролити світло на якусь невивчену деталь здавалася мені в ту хвилину абсолютно простою справою. От тільки навчання не було сумісне з моїм зовнішнім виглядом. Хто ж у самих боксерках намагається розповідати про складне простими словами? Звісно, що вона мене вигнала. Я теж на її місці так само вчинив би. От тільки мені від того не легшає. Сексуальне незадоволення яскраво дає про себе знати навіть зараз, коли думаю про її спокусливі губи в міліметрах від моїх. Варто і справді хоч один раз це зробити, щоб витіснити її з думок та на роботі займатися роботою.

– Ваша кава, – Ельвіра зайшла до кабінету, постукавши перед тим.

Молодець. Напевно, боїться, щоб не вигнав бос у перший же день. Але якщо їй потрібна робота, буде виконувати всі мої правила беззаперечно.

День минає за вирішенням робочих питань. Помічаю, котра година лише тоді, коли в двері тихо стукають, а потім відкривають:

– Владиславе Романовичу, я на обід. Може, ви чогось хочете?

Хочу. Недоступну білявку. Вже більше тижня.

– Ти щось казала? – підіймаю на Ельвіру погляд.

– Питаю, може, вам обід принести? – засоромлено перепитала.

– Вже обідня пора? – здивовано звертаю увагу на наручний годинник. – Ох, запрацювався.

– То як? – чекає відповіді.

– Ні, не потрібно. Йди на обід. Я теж скоро піду.

Дівчина киває та йде, зачинивши двері. Я зітхаю. Голодний, але їсти не хочеться. Та маю бути сильним, а головне ситим, щоб допрацювати до вечора. Батько в офісі не з’явився, бо в них з мачухою сьогодні ультразвукове дослідження в клініці. Хотілося б сказати, щось заперечити, але пам’ятаю його слова про бажання передати мені частину своїх акцій. Він сподівається, що я впораюся, тому в мені чомусь спрацьовує механізм «не підведи». Інколи важко, але ж я справді стараюся керувати самотужки великою компанією. Якщо маєш бажання вести бізнес, це виявляється не так вже й важко.

Сьогодні до вечора маю ще провести нараду та співбесіду, тому все ж таки варто піти пообідати.

Спускаюся з п’ятнадцятого поверху, де знаходиться головний офіс, та йду в кафе неподалік. Не маю бажання їхати в ресторан. Сподіваюся, мене не отруять якоюсь гидотою швидкого приготування.

Заходжу до найближчого кафе та помічаю за столиком свою нову секретарку в компанії з молодиком. Мені немає різниці, з ким і як вона проводить свій особистий час, тому сідаю за вільний столик та беру до рук меню. А тут виявляється не так погано годують, як я думав. Є гаряча їжа, перші страви, другі та відповідно десерти. Замовляю собі пюре, котлету по-київськи, салат цезар та чорну каву, коли підходить офіціант. Поки чекаю замовлення, розглядаю кафе-ресторан. Тут затишно. Грає тиха, приємна музика, що налаштовує на відпочинок від роботи і відповідно трапезу.